Майже невiдомий тепер Майк (Михайло) Йогансен, надзвичайно вишуканий поет, письменник i теоретик лiтератури, один iз найдiяльнiших учасникiв лiтературного вiдродження двадцятих рокiв.

Народився Йогансен 28 лютого 1895 року в Харковi в iнтелiгентнiй родинi зукраїнщеного шведа, викладача нiмецької мови. Студiюючи в Харкiвському унiверситетi, юнак захоплювався фiлософiєю. На той час припадають його першi спроби вiршувати росiйською мовою, 1919 р. почав писати українською й вiдразу зарекомендував себе поетом, якому чужi штамп i банальнiсть. Один iз приятелiв М.Хвильового, член лiтературного об'єднання "Ваплiте", цiнований неокласиками, Йогансен був лiтератором, якого могли розумiти лише деякi провiднi особистостi елiти. Це був поет для небагатьох, поет для поетiв.

З погляду стилю, в поезiї Йогансена перетопилися в один стоп усi лiтературнi школи й напрями. Лише з-за наявности якогось, ледве вiдчутого, романтичного навiву, можна умовно зарахувати його до неоромантикiв. Символiстичнi риси в його творчостi дають право розглядати його як символiста. Багато в чому, поет спiльний також iз неокласиками. Щось неокласичне можна добачити в його чудовому вiршi "Поля синiють вечорами", оцiй неповторнiй перлинi новiтньої української поезiї. Експресiонiзм також не чужий поетовi, як видно з його мiнiятюри "Свiтанок". А в iмпресiонiстичну тканину у вiршi "Заячий вечiр" так умiло запроваджує вiн футуристичну манеру писання, з анафоричнiстю, що спалахує нiби неповторний рубiн у перснi китайського володаря.

Йогансен добре розумiв облуднiї дiї бiльшовикiв. Напiвжартома, як це дотепно робив Едвард Стрiха (К.Буревiй), намагався вiн висмiювати їхнi гасла й марксистськi догми:

Кiнець двадцятих i початок тридцятих рокiв став тяжким часом для поета. Органiзованi комунiстами судовi процеси, колективiзацiя, депортацiї населення, запiдозреного в неприхильному ставленнi до влади, арешти iнтелектуалiв, — усе це дуже пригнiчувало. Йогансен, подiбно до iнших, пробував пристосуватися, мiняти колiр на червоний. У цей час появилося з-пiд його пера трохи маловартiсних вiршiв та оповiдань. Проте й це не врятувало. В роки єжовщини його заарештовують. Були перекази, що поет пiсля катувань у в'язницi збожеволiв. Як нездатного до фiзичної працi в лiсi його розстрiляли 1937 р.

Має Йогансен близько десяти книжок прози, в якiй збережено чiткий стиль розповiдi, без лiричних розмагнiчень, поширений у той час. Iз напруженою увагою бичує вiн аморальнiсть мiщанства ("Гнилизна"), незвичайну скупiсть нiмцiв ("Рахунок"), шахрайство комунiстiв-революцiонерiв ("Ленiнська картка"). У "Подорожi вченого доктора Леонардо" — прославлення Донецького краю очима iнтелектуала. Цiннi його працi з теорiї лiтератури: "Елементарнi закони верифiкацiї" (1922), "Як будувати оповiдання" (1928).

Поетичнi збiрки Йогансена: "Д'горi" (1921), "Кроковеє коло", "Революцiя" (обидвi 1923 р.), "Доробок" (1924), "Ясен" (1930), "Поезiї" (1933) та iншi. Найновiше видання: "Поезiї" (Київ, 1989), iз вступною статтею "Романтик революцiйного слова" С. Крижанiвського.