На правдивому шляху
 

       Останнім часом у нас відбувається організаційне перегрупування сил на полі пролетарської літератури.
       Розуміється, це явище ні в якому разі не можна брати під сумнів, як примхливі вчинки деяких "зазнавшихся олімпійців" або ж як прояв "чужородних" впливів на один із чутливіших, "податливіших" інструментів радянського життя - пролетарську літературу.
       Таким "мірилом" можна заспокоїти чиюсь "наболевшую" душу чи то приспати з не зовсім "доброю" метою громадський інтерес, але за його допомогою не можна пояснити й зрозуміти безумовно важливого (етапного характеру) явища, не можна його відповідно оцінити й зробити з нього, не для власного "заспокоєння", а в інтересах суспільства, відповідних висновків.
       Справа тут куди глибша, ніж усяке таке й подібне верхоглядство різних ображених чи ущиплених персон і... в той саме час, коли хочете, вона далеко простіша, навіть зовсім проста.
       Наші пролетарські літературні організації виходили в світ, правда, з завзятим бажанням творити, правда, з величезною вірою й певністю в свої сили й здібності, але (це теж правда) без копійки або майже без копійки літературного капіталу "за душею". Замість цього капіталу вони висували (й мусіли висувати) масову (обов'язково гонитва за чисельністю) роботу, масову агітацію, масову пропаганду ідеї пролетарської літератури. Її основ, принципів.
       Цим самим вони, наперекір народному прислів'ю, одразу "вбивали двох зайців": 1) протиставляли старій непролетарській літературі пролетарську літературну, але (тільки) організацію, що плятформно критикувала й цим боролась проти старої літератури, і 2) утворювали відповідну атмосферу для прояву літературних, письменницьких здібностей серед своєї "маси", головним чином серед пролетарської чи взагалі радянської молоді.
       В цьому, і тільки в цьому була вся суть і значення роботи наших пролетарських літорганізацій і в першу чергу Гарту й Плугу.
       І вихід у "літературний, так би мовити, світ" низки письменників з цих організацій є яскравим підтвердженням і, якщо кому цього обов'язково треба, історичним виправданням їхнього існування.
       Але...
       Це "але" завжди стоїть на сторожі діялектики життя й усіх процесів, що в ньому відбуваються. Не минуло воно (і не могло минути) так само й процесу розвитку наших пролетліторганізацій.
       Організаційні форми, придатні для початкового періоду накопичення в пролетарській літературі людського матеріялу, стали непридатні, коли серед цієї людської сировини почав зростати літературний капітал.
       Бож література є література, а не організація, хоч і "літературних", але школярів. І щоб стару літературу "побити", то треба це зробити її таки (літератури) методами, тобто створити й протиставити їй літературу ж свою, пролетарську, а не затоптати її "голими" ногами літературної тільки плятформи чи то організації.
       І от тепер у молодих літературних пролеторганізаціях уже досить виросли сили, що своїми "літературними фактами", а не плятформним credo вийшли на літературне поле й посіли там певне й досить поважне місце. А од цього факту виходу в світ з "літературними фактами" мусіли змінитися й такі факти, як характер і завдання самих пролеторганізацій.
       Якщо гасло першого періоду було й мусіло бути: "бий скопом і плятформою", то за гасло другого періоду мусіло стати: "бий продукцією, кваліфікацією".
       А коли так, коли на перший плян життя висунуло продукцію удосконалення, кваліфікацію, то тим самим воно мусіло висунути й інші нові форми самої організації, що відповідали б новим завданням, новій установці.
       Перед членом пролетліторганізації чи перед усією організацією в цілому тепер уже не може стояти з такою актуальністю завдання втягувати найширші кола (низові маси) в літорганізацію й командувати ними через численні філії при всіх сельбудах чи клюбах. Навпаки, вибрати те, що вже з цієї маси виросло, скупчити його, організувати, скерувати його волю в бік літпродукції, в бік продукційного удосконалення - ось тепер яке безпосереднє, конкретне постає тут завдання.
       Бо бій тут, як і в усіх інших галузях радянського будівництва, перейшов із стадії боротьби скопом, кількістю в стадію боротьби кваліфікацією, якістю.
       І, розуміється, за таких нових завдань, на такій новій стадії розвитку ставити кожного члена літорганізації в умови, коли він мусить займатися виключно чи переважно культосвітньою чи аґітпропською роботою на літературному полі, це значило б і значить зривати його з продукційно-якісної установки, це значить тягти його назад від того, чого він уже досяг, не давати йому можливості далі розвинутися, удосконалитися, це значить тупцюватися на одному місці, місити "голими" ногами організації глину "плятформної" стадії розвитку пролетлітератури, це значить (свідомо чи несвідомо) оддавати її на "растление" буржуазії й непові, це значить, нарешті, взагалі плентатися в хвості життя, ні чорта не бачити, ні грама не розуміти.
       Тому, отже, зрозуміло, чому у нас набула таких гострих форм літературна дискусія, що вийшла під своєрідним і не зовсім відповідним завданням моменту гаслом "Европа чи просвіта". Бо в основі вона (ця дискусія) мала шукання шляхів, шукання форм організації для пролетарської літератури.
       І ми з цілковитим задоволенням мусимо констатувати, що атрамент і слова потрачено тут не марно. Бо в наслідок ми маємо створення такої організації, як Вільна Академія Пролетарської Літератури (ВАПЛІТЕ), що, "стряхнувши прах" плятформного тупцювання, "обома ногами" поставила чи ставить пролетарську літературу на грунт конкретної реалізації, практичного втілення продукційно-якісних завдань. Вона ввібрала в себе весь культурно-письменницький актив кол. Гарту, вибила письменницький і комсомольський "козир" (за винятком декількох товаришів, що незабаром, очевидно, теж сюди прийдуть) з рук Плугу, скупчила в себе все творче, живе й активне, розкидане в свій час по інших організаціях (Комункульт, Жовтень). Тобто вона набула всіх тих запосилачів, що лежать у площині сучасних вимог розвитку пролетарської літератури на Україні.
       Алеж чи фактом утворення цієї нової форми організації, фактом створення ВАПЛІТЕ - чи усунено цим з поля наших завдань усю ту їх частину, що стояла перед нашими старими організаціями, хоч би перед Гартом, Плугом і ін. А саме: мобілізація уваги й людського матеріалу навколо літературних і взагалі мистецько-культурних завдань радянської України, ота сама "масовість", ота сама культурно-мистецька робота серед мас і інше, і інше.
       Ні, і ще раз ні. Всі ці завдання є, вони "живуть", збільшуються, ускладняються й вимагають чимраз більшої до себе уваги, більше сил, робітників.
       Та вся справа в тому, щоб "не мішати все в один кіш", щоб не плутати різні речі в своїй власній голові й не наморочити цим голів інших. Уся справа в тому, що ці завдання специфічні й вимагають так само специфічних, їм одним властивих форм організації, їх (завдання) почасти через свої лябораторії, студії, прилюдні (друком і словом) виступи виконує й виконуватиме і ВАПЛІТЕ. Вони є частина завдань наших державних органів і закладів освіти, громадських культурних організацій, а також журналів і органів преси взагалі. Робкорські й сількорські організації так само несуть їх на своїх плечах. Але, розуміється, вони можуть і повинні знайти собі найширше і найповніше втілення тільки в формі створення широких громадських організацій мистецької чи ширше - культурної самоосвіти.
       От ці то завдання і можуть (та й повинні) взяти на себе такі організації, як Гарт і Плуг, відповідно змінивши, розуміється, свою організаційну структуру й не напинаючи на себе відповідальної вивіски "письменників", що зовсім не личить ні їхній фізіономії, ні їхньому внутрішньому єству.
       Бо, знов же, не примхи чи витребеньки "олімпійців", а розвиток життя призвів і призводить до цієї диференціяції не тільки в завданнях, а й у тих організаційних формах, що в них тільки ці завдання й можна виконати.
       І тому, хоч як би кричали й сичали тепер на це люди з позаторішнім розумом, ми з певністю стверджуємо: це єдиний правдивий шлях і іншого нам зараз не дано.

М. Яловий
Культура і побут", ч. 3, додаток до "Вістей ВУЦВК", 1926