О.Слiсаренку в лiтературному процесi 20-х рокiв належить помiтна, хай i не першорядна, роль. У його творчостi так чи iнакше переломилося кiлька важливих напрямiв стильових пошукiв молодої української поезiї та прози. Народився вiн 8 березня 1891 р. в с.Канiвцеве на Харкiвщинi. Здобув спецiальну сiльськогосподарську освiту, працював агрономом, кiлька рокiв провiв в окопах iмперiалiстичної вiйни. Перша, перейнята символiстськими мотивами, поетична книжка "На березi Кастальському" вийшла 1919 р. Збiрка сповнена тривожними настроями, пов'язаними з авторовими передчуттями неминучостi якихось великих, можливо, трагiчних змiн.

Захоплення футуризмом невдовзi змiнило стиль Слiсаренкового письма. Його футуристичнi поеми — це гiмни машиннiй цивiлiзацiї, технiцi, з розвитком якої автор пов'язує надiї на кардинальнi змiни в життi людства. Короткочасна спроба знайти себе в футуризмi мала для О.Слiсаренка певне позитивне значення лише в стильовому планi, прискорила його вiдхiд од сентиментальних штампiв ранньої поезiї, посприявши розкутостi письма, збагаченню кола тем i образiв. Особливо це стане помiтним у новелiстицi. Письменник виступав прихильником динамiчної, гостросюжетної новели. Разом з кiлькома молодшими лiтераторами О.Слiсаренка зараховували до групи "сюжетникiв", що активно заявила про себе в 20-тi роки. "Теоретиком" групи був Майк Йогансен, автор працi "Як будується оповiдання". Увага представникiв групи до гострого, навiть авантюрного сюжету, намагання будь-що зацiкавити читача, орiєнтацiя на таких письменникiв, як О.Генрi, Уеллс, була своєрiдною реакцiєю на тогочасне захоплення iмпресiонiзмом.

Творчiсть О.Слiсаренка досить нерiвна, i критичнi оцiнки її бували часом полярними. 1925 р. вийшли збiрки оповiдань "Сотнi тисяч сил" та "Плантацiї". Вони принесли авторовi визнання як майстровi зовнi простої, але захопливої фабули. Саме пореволюцiйна дiйснiсть, зокрема громадянська вiйна, була винятково щедрою на неймовiрнi випадки, зiткнення, пригоди, дивовижнi переплетення людських доль, i О.Слiсаренко талановито вiдтворив усе це в кращих своїх оповiданнях. Письменника цiкавила доля звичайної, "маленької" людини в революцiї, її здатнiсть протистояти насильству, знаходити пiдтримку в умовах, коли руйнувалися усталенi уявлення, закони, моральнi норми.

Моменти переродження, пiднесення звичайної людини покладенi в основу багатьох оповiдань О.Слiсаренка. В "Авенiтi" (це милозвучне слово виявляється назвою особливо врожайних трав) у двобiй з насильством вступає хворий агроном-селекцiонер, i його перемога — це ще й торжество творчого начала.

"Авенiта", "Камiнний виноград", "Смерть генерала Гатераса", повiсть "Бунт" (всi вони увiйшли до збiрки 1927 р. "Камiнний виноград") засвiдчили зростання письменницької майстерностi.

О.Слiсаренко прагне до об'ємностi зображення, намагається показати подiю чи героя з рiзних точок зору. Вiн бiльше дбає про мотивування поведiнки персонажiв, частiше вдається до передачi внутрiшнього мовлення. Цi стильовi риси яскраво виявилися в новелi "Камiнний виноград" — чи не кращiй в усьому прозовому доробку письменника. О.Слiсаренко не раз звертався до воєнної тематики. Тут також можна простежити, як поступово змiнювалися його стильовi орiєнтацiї, як вiдрiзняються раннi оповiдання вiд написаних у зрiлi роки. Найвiдомiшi в цьому тематичному циклi — "Редут № 16", "Канонiр Душта", "Алхiмiк", "Спроба на огонь", "Позолочене олово". Натуралiстичнiсть описiв, загалом властива О.Слiсаренковi, в даному випадку допомагає вiдчути безпросвiтнiсть зображуваної дiйсностi, принизливiсть обставин, у яких змушенi перебувати мiльйони людей.

Як послiдовний прихильник реалiстичного письма, динамiчних, але при тому мiцно пов'язаних з життєвою конкретикою сюжетiв постав О.Слiсаренко у своїх романах та повiстях. Упродовж лише кiлькох рокiв вийшли повiстi "Плантацiї" (1925), "Бунт" (1928), "Зламаний гвинт" (1929); романи "Чорний Ангел" (1929), "Хлiбна рiка" (1932). Кращi з-помiж них — "Плантацiї" та "Бунт" — зосередженi довкола подiй 1905 р. та мiстять автобiографiчнi елементи. В "Плантацiях" автор за допомогою численних деталей фiксує змiни в одвiчному життєвому укладi селян, їхнє зубожiння й наростання стихiйного протесту. Дiя розгортається стрiмко, i приховане протистояння персонажiв — студента-пiдпiльника та управителя маєтку Рампа — переходить в одверту, уже збройну боротьбу. У "Бунтi" простежується, як у душах людських, пригнiчених обставинами, виснажливою працею, в учнiв приватної сiльськогосподарської школи пiд впливом передових iдей часу пробуджуються гiднiсть, здатнiсть протистояти знущанням шкiльного керiвництва.

Багато в чому пошуковим був для тодiшньої прози i роман "Чорний Ангел". Автор намагається зламати усталенi канони об'єктивно-реалiстичного повiствування, вiдiйти од традицiйних конфлiктiв, неодмiнного прямого протиставлення персонажiв з рiзних суспiльних таборiв. Проте немотивованiсть поведiнки героїв, схематизм, штучне ускладнення сюжету коштом порушення правдоподiбностi подiй тут досить вiдчутнi. Як i в рядi iнших творiв, автора цiкавила доля українського iнтелiгента в революцiї, передовсiм сiльського iнтелiгента, "маленької" людини, якiй нелегко визначатися серед рiзних полiтичних сил i орiєнтацiй. Герой "Чорного Ангела" агроном Артем Гайдученко хоче служити революцiї, але обирає для цього незвичайний шлях. Зневiрившись у полiтичнiй боротьбi як засобi утвердження гiдного людини майбутнього, вiн мрiє розв'язати усi суспiльнi проблеми за допомогою свого наукового винаходу, унiкальної речовини, яка стане невичерпним джерелом енергiї. Його брат Петро, колись не чужий революцiйним iдеям, а тепер отаман-повстанець, сподiвається використати Артемiв винахiд для боротьби з радянською владою. Але той винахiд виявився "цiлковитим непорозумiнням" — така величезної вибухової сили речовина, виявляється, була вже вiдома хiмiкам.

Що змушувало О.Слiсаренка пiсля 1928 р. писати одну за одною кон'юнктурнi, з художнього боку цiлком безпораднi твори "на злобу дня" ("Зламаний гвинт", "Хлiбна рiка")? Адже це вже був цiлком сформований майстер, авторитетний досвiдчений письменник. Очевидно, що намагання убезпечити себе вiд дошкульних закидiв у нехтуваннi сучаснiстю, а то й у "не пролетарськiй" iдеологiї i спонукали О.Слiсаренка до згубних для нього як для художника компромiсiв. Та й не лише як для митця. Бадьора розповiдь про "хлiбнi рiки" в українських селах вийшла якраз перед початком страшного голоду. Та, як вiдомо, всi цi гiркi компромiси (аж до найприкрiшої сторiнки у Слiсаренковiй бiографiї, коли у нього не вистачило мужностi вiдмовитися вiд нав'язаної йому ганебної ролi громадського обвинувача на процесi СВУ) не допомогли письменниковi уникнути трагiчної долi. Вiн був безпiдставно репресований i загинув 3 листопада 1937 р. в одному з Соловецьких таборiв.