Народився Олекса Слiсаренко 28 березня 1891 р. в с.Камiнцевому на Харкiвщинi. Студiював агрономiю в Харкiвськiй сiльськогосподарськiй школi, опiсля працював агрономом. Свiтову вiйну перебув на фронтi офiцером.

Намагання писати симовлiстично — раннi твори Слiсаренка. Оскiльки росiйський царат пiд час вiйни забороняв усе суто українське, нашi поети, сприймаючи модний тодi символiзм, охоче вдавалися до цього стилю як до рятiвного кола, бо все таки можна було сказати щось про наболiле в душi, бодай натяками висловити своє ставлення до тяжкого становища української культури в iмперiї Романових. Отак i Слiсаренко творив "свою молитву у святому вiвтарi", щоб "яснодумний, свiтлосяйний вiчний Бог дав живому над пiтьмою безлiч ясних перемог", щоб "дiти горя, дiти страдницi-землi уквiтчали цвiтом серця щастя бiлi кораблi". Це було у вiршi "Кожну риму, кожне слово на жертовник я кладу", що вже першим рядком виразно засвiдчувало кредо поета. А в iншому творi з символiчною назвою "Посуха" поет констатує, що настав жорстокий час iз "косою вбивчою", яка все "косе й косе" пролiски українського нацiонального пробудження, одначе вiрив, що таки "здобудуть дiти горя свiй святий Єрусалим!"

Ясна рiч, намагання писати символiстично не виключало реалiстичного прямування, що було мабуть суттєвiше в поета. Його широко вiдомий вiрш "На пасiцi" засвiдчує i цей струмiнь у творчостi Слiсаренка. Траплялися випади i в бiк футуризму. Однак символiзм брав гору, тому що в цiй моднiй течiї можна було, хоч i завуальовано, висловити суту правду. Поет пише вiрш "Пам'ятi Гната Михайличенка" (розстрiляного денiкiнцями 1919 р. разом iз В.Чумаком, у Києвi), де виразно передає апокалiпсичний стан України пiд новими, цього разу бiльшовицькими колонiстами з Ленiним на чолi: "посмiялись над нашими ордалями ворожi корани", тобто марксистськi догми для нищення нацiї та їхнiх культур.

Слiсаренко не став першорядною поетичною величиною. Але, творячи змiстовнi вiршi, вiн брав дiяльну участь у лiтературному процесi, став одним iз тих "перших хоробрих", що розгортали лiтературне вiдродження двадцяти рокiв. Його вислiв часто бував образним i мелодiйним, а це багато значило в потоцi "пролетарської лiтератури", яку переважно продукували рiзнi нездари. Ось початок вiрша "Iней", що був надрукований у другiй книжцi "Ваплiте":

Звертався поет позмiнно або й одночасно до кiлькох поетичних стилiв чи напрямiв. Про якусь причетнiсть до експресiонiзму може свiдчити його дуже гарна експресивна "Осiнь", що має одночасно й неокласичну пластику. Цей твiр позитивно видiляється з усього набутку Слiсаренка. Вдався вiн i до футуристичної манери у "Поемi зневаги". Ось початкова i п'ята строфи з цього твору "пiд Маяковського", якщо не "пiд Семенка":

Кiлькiсно мала поетична спадщина Слiсаренка, але дуже цiкава, самобутня, хоча стилiстично еклективна, строката. Має вiн кiлька томiв прозових творiв, назагал цiнних та актуальних, що не завжди поступаються поетичним. Зокрема, треба згадати його реалiстичне оповiдання з радянського побуту "Тварина". Свого часу мали успiх серед читачiв повiстi "Чорний ангел" i "Зламаний ґвинт".

Усерединi тридцятих рокiв Слiсаренка заарештували. Довiдник "Письменники радянської України" (1988) подає дату його смерти 3 листопада 1937 р. Це був час масового нищення українських письменникiв. Недавно стало вiдомо, що його розстрiляли.

Збiрки поетичних творiв Слiсаренка: "На березi Кастальському" (1918), "Поеми" (1923), "Байда" (1928). Невелику добiрку вмiщено в кн. "Iз поезiї 20-х рокiв" (1959).