Пам'яті Гната Михайличенка

Всі ми розіп'яті на хрестах,
Всі ми покриті ранами.
Заповідано нам жорстокий шлях
Злими коранами.
Заповідано бути нам єретиками,
Синами дикої долі,
Розрубати степи прямими стежками

І впасти серед поля.
Вірили ми, що над чорними
голгофами
Зустріне нас привітний Ісус,
І потечуть величними строфами
Шляхи на Емаус...
Але очі сліпилися далями,
Кривавіли глибокі рани...
Посміялись над нашими ордами
Ворожі корани.

Уот Уітмен

Я чоловік.
Такий звичайний, що аж смішно —
Ріка кришталева у смердючих берегах,
Віки Шелестять надо мною крилами.
Тремтіння і жах
Перетоплюю на сміливість у своїх гамарнях,
Слухаю шуми вітру, машин і дихання коханої
женщини;
Бачу хмари, землю, димарі, звірів і людей;
Мацаю речі, нюхаю запахи:
Я такий звичайний, що аж смішно.
І день мій розцвітає, як лотос.

На пасіці

Дадан. Дуплянка. На березі білій
Іконка праведних Зосима і Саватія.
Над вуликами — кельями день цілий
Кружляє працьовита братія.

Несуть у келії ченці крилаті
Мед золотий і віск на жовті свічі...
Уклін мій вам, невтомні будівничі!

Невпинно цілий день працює братія,
А вечором стихають в кельях шуми руху.
Іконка праведних Зосима і Саватія
Вартує манастир від злотого духу.

1927 p.

Іней

За білим маривом жагучий скрип возів —
Іржаві відгуки тернового терпіння...
А тут, на травах, на гнучкій лозі,
Розляла осінь вина білопінні.

Цей день зажурений веде мене, як друга,
В сивизну тиху, в брязкіт збройних літ,
Коли серця у грудях бились туго
У такт дзвінкий бойовищ і копит.

І згадуєм діла такі наївні й прості,
І захват бойовий в небойових піснях,
Як лляли кров ми на осінні брості
Запушеного приморозком дня.

І день білявий мій — юнак сереброкудрий
Нагадує мені, що вже давно-давно
Розквітла брость, якій ми так немудро
Точили мудре молоде вино...

...У інеї ліси, немов у мреві,
Ті самі дерева, що знав я їх колись,
За тих часів, коли громовим ревом
Дні буреломні землю потрясли...

О, дні прозорі! Кришталі осінні!
Були ви сміливі, прекрасні і страшні,
Як рвались ваші поводи ремінні,
Як червінкова кров горіла на стерні...

...За білим маривом стихає скрип возів,
Колись вантажених понівеченим тілом...
І мовчки я схиляюсь до лози,
До червінкових віт, покритих білим...

1927 p.

Осінь

В біблійних теренах полян
Заплутались іржаві ниті, —
Сивизна ранньої блакиті
І багреці жовтневих ран.

Збирайтесь, сміливі ловці!
Годуйте пси, лаштуйте зброю, —
Осінні звірі за горою
Заплуталися у сільці...

З купців женуть плямисті пси
На мене фантастичних звірів,
І бачу я на рижій шкірі
І заворожені ліси,
І киновар засохлих ран,
І холод жовтої одежі,
І блиски згаслої пожежі
На тлі розтерзаних полян.

1926 p.

Черничка

Чорними бруньками,
Ряснiє гола вiльха.
Ой, як би весняними стежками
Не дiйти б до грiха!

На проталинах пiд наметами
Фiялково дивиться весна,
Розкинув золотими тенетами
Хитрощi сатана.

Забрунилось галуззя вишнi,
Сонце зомлiває на землi —
Облуду на душi грiшнi
Наводять сили злi.

Без угаву лопочуть галки.
Пiшла б послухала їх веселий рiй,
Та небезпечно самотньо рвати фiялки
У гаю Христовiй молодiй:

А за брамою широкими полями
Весело розбiгаються шляхи.
Ой, як би весняними стежками
До мене не прийшли грiхи!