Семафори

На всю Вкраїну
червона троянда...
Нащадкам не побачить краси руїн.
А в лісі банди.

Залізні шляхи
обійняли всю землю, мов спрут.
Всі люди хворіють на чорну неміч
і б'ються головами на камені
                    й питають:
                    — Куди йти?..
А в спекулянта на спині борошна пуди.

У всі кінці гадюками
розлізлися рельси...
І стоїть залізна вулиця:
                    не проїхати, не пройти!
А вагони під откосами
колесами
фанатично моляться старому богу...
І семафори руки простягнули
                    до неба
                    з одчаю...
Чекають гніву й перемог.
                    Не б'ють барабани,
                    не сурмлять сурми,
а кров розіллялася ріками,
і плюскається в ній бандит,
мов риба,
і скрізь вогонь, і вибухи, вибухи...

По світу несамовито тюйюкає
жах...
І навіть невіри з страху
на шию почепили хреста.

І тільки ми бадьорими ранками,
зриваючи м'яту й руту
                    пісень,
йдемо по залізних шляхах!
                    Тільки нам одкрито
семафори в майбутнє!..

1921 p.

Голод

Нагодуйте мене, зогрійте!..
Підійміть з очей моїх
перевесла побряклих вій!..
Ви налякаєте мене крихтою хліба,
а я вас бліддю своїх повік.
Я північний, муругий вовк,
владар безмежних, сухих степів.
Я підковою спеки весь хліб потовк
і вночі над мерцями вив.
Я завернувся в подерту ковдру,
мов римський патрицій у тогу,
і мені страшно зимно в ноги.
О, сонце!
Я хочу потертися спиною
об твоє гаряче обличчя,
і мого подиху холод
дійде до самого серця і глибше.
Я завернувся в подерту ковдру,
мов римський патрицій у тогу,
я владар всесвітній: —
Голод.

1925 p.

Пісня зарізаного капітана

Відвага пригод
нас у море жене,
відвага пригод
нас турбує, пече
вогнем...

Крізь ніч і туман
іде наш фляґман,
крізь ніч і туман.

Нема, нема нам спокою в
шинках,
парує кров на ножах.

Як вітер і море покличуть,
цілуємо лезо навал,
лишаємо перса кончити,
лишаємо п'яний підвал,
підхоплює нас шквал.

Шугає вітер,
і стогне туман.
Ший не жаль,
не жаль нам для рей...

У бій,
у бій,
іде наш фляґман,

Е — гей!
Вітер співає в щоглах,
посвист
у линвах застряг,
хвилює,
розпалює погляд
чорний
корсарський стяг.
Крізь ніч і туман
іде наш фляґман,
крізь ніч і туман.

Кров'ю заллято палубу вщерть,
борт продірявив таран,
очима лякає смерть
зарізаний капітан.

Жаль,
жаль нам високих рей ...
Е — гей!