Творець i незмiнний лiдер українського футуризму вiд його початку (1913) до полiцiйного знищення Москвою (1934). Народився 31 грудня 1892 року в селi Кибинцi Миргородського повiту на Полтавщинi. Вчився в реальнiй школi i три роки в Петербурзькому психоневрологiчному iнститутi. Перша свiтова вiйна перебила освiту; 1914 вiн виїхав до Америки, але застряг у Владивостоцi, проживши в ньому i його околицях три роки. 1916-1922 був членом комунiстичної партiї; вийшов iз партiї, оставшись безпартiйним. Як тiльки почалась революцiя, Семенко одразу вертається до Києва, де стає впертим, енергiйним ватажком "футуристичної революцiї" в українськiй лiтературi.

Писати почав рано; перший друкований твiр його появився в журналi Українська хата. В 1913 вже вийшла перша збiрка його поезiй Прелюд, а 1914 - двi наступнi його книжки Дерзання та Кверофутуризм. В цих збiрках вiн раз i назавше родиться й оформлюється футуристом, що заповзявся зруйнувати дотеперiшню лiнiю розвитку української лiрики й мистецтва, вводячи замiсть традицiйних сiльських - урбанiстичнi мотиви, замiсть замрiяної особистої лiрики - голосну манiфестацiю нервової душi, що демонструє себе голосно i публiчно в шумi каварень i вулиць, вiдкидаючи мелос та розмiрений такт i оперуючи дисонансами та верлiбром, зводячи в царину поетичного всю прозу щоденности. Становище "бiлої ворони" не пригноблює його, навпаки, надає йому бiльше зухвалости i бажання епатувати всiх i вся. В умовах революцiйного Києва Семенко з шумом i реклямою органiзує футуристичний рух в лiтературi i мистецтвi. Виявами його є: два числа Унiверсального журналу (Київ, 1918); Флямiнго за участю першорядного модерного маляра Анатолiя Петрицького (1919); Альманах трьох за пiдписом О. Слiсаренка, М. Любченка, М. Семенка (Київ, 1920); одно-єдине число Катафалк искусства. Ежедневный журнал панфутуристов-деструкторов (Київ, 1922), одно число Семафор у майбутнє. Апарат панфутуристiв (Київ, 1922); Жовтневий збiрник панфутуристiв (Київ, в-во "Гольфштром", 1923); Гольфштром. Збiрник I. Лiтсектор АСКК (Харкiв, ДВУ, 1925), що був органом Семенкової органiзацiї "Асоцiяцiя Комунiстичної Культури"; Зустрiч на перехреснiй станцiї. Розмова трьох (Київ, в-во "Бумеранг" 1927). Проте найбiльшим органiзацiйним i перiодичним витвором Семенка була група i мiсячний журнал Нова генерацiя (Харкiв, 1927-1931) - добре редагований i мистецьки оформлюваний в захiдньомодернiстичному стилi, з цiкавими формальними шуканнями в поезiї i прозi (репортаж), але i з величезною дозою поверхового прожектерства, безвартiсного жонглювання деструкцiєю i претенсiєю на гегемонiю в лiтературi як творця "ленiнiзму в культурi". Перехiд до претенсiй полiтичних в дусi офiцiйної iдеологiї знаменував мистецьку невдачу Семенкового футуризму, який при бiльшiй незалежностi вiд Москви української культури i швидших темпах позитивного модерного розвитку України мiг би був вiдограти куди бiльшу i справдi модернiзаторську роль. Роздратований тим, що ця iсторична роль припала фактично таким групам, як ВАПЛIТЕ, неоклясики чи група "Ланка", - Семенко скерував свою енергiю на полiтичну дискредитацiю тих груп в очах Москви. Од Семенка вiдходять такi видатнi письменники, як Слiсаренко, Бажан, а фактично i Олекса Влизько - всi вони переходять до ВАПЛIТЕ чи, як Влизько, друкуються в її органах. Сам Семенко падає жертвою (одної iз найцiкавiших в iсторiї лiтератури) мiстифiкацiї Едварда Стрiхи (Костя Буревiя), який зумiв роками друкувати в Семенковiй Новiй Генерацiї зухвалi i вбивчi пародiї на Семенка й футуризм. Семенко як поет був не в мiру плодовитий. З 1918 по 1931 рiк вiн випустив одна за одною коло двадцяти книг, в тому числi й два пiдсумковi видання їх: Кобзар (повний збiрник поетичних творiв в одному томi, 1910-1922), Київ, в-во "Гольфштром", 1924, 654 с. i Повна збiрка творiв (у трьох томах), Харкiв, 1930-1931. Плуг Семенкової поетичної творчости, не взявши солiдно вiдповiдної своїм силам глибини, пiшов скакати у всiх напрямах лiтературного поля, доконуючи раз потрiбне зривання вiками злежалої цiлини, а iншим разом переорюючи найдосконалiше культивованi новi посiви. Якби була змога зiбрати всю його поетичну творчiсть, то з неї можна б одсiяти книжку поезiй свiжої думки i почуття, прегарних зразкiв модерної урбанiстичної лiрики, нових звукових асоцiювань, строфiчних новобудов, оновленої метафори. За європеїзацiю української поезiї, за вплив на талановиту молодь, за незнищимий в ньому дух вiльної богеми, нарештi, за намагання дати свою власну iнтерпретацiю "ленiнiзму в культурi" - Семенко при всiй своїй вiрностi режимовi на всiх його заворотах був знищений тим режимом. Пiсля розстрiлу Олекси Влизька московським виїзним судом в груднi 1934 року незабаром був арештований i Семенко. Всi зв'язанi з його iменем видання були вилученi з ужитку, а сам невгомонний ватажок українського футуризму ще в зенiтi свого життя зник назавжди на Соловецькому "островi смерти".