Дні неминучі

Ждуть спереду моторошности дні —
Дні неминучі.
Горіння, зимність витримати мені
Страшної бучі.

Я надіну, надіну на груди міцні
Сталевий панцир.
Хто, хто шляхи зітре мені?
Виходь уранці.

За містом хмари, дими страшні,
Блиски сліпучі.
Ждуть спереду моторошности дні,
Дні неминучі.

1917 p.

Бронзове тіло

В мене бронзове тіло
На білім піску
Скільки іскор горіло
На яснім струмку

Скільки плямок тремтіло
На обличчі води
В мене бронзове тіло
Я — молодий.

Кондуктор

Багнеться бути
Кондуктором на товарному потязі
В похмурну ніч
Темну ніч
Осінню дощову
Сидіти на тормозі
У кожусі
Зігнувшись і скупчившись
Дивитись у прірву рухливу
Про дні що минули
Що всерці зосталися
Ясними плямами
Про образи згадні
Заснулі у грудях навіки
Навіки
Мріять
Мріять
Вдивляючись в сутінь

Океан

Я не знаю — є
Що ще більш таємне
Як це співуче слово —
Океан.
Скільки людей-героїв
В твої простори впивалося —
Скільки надій ламалося
Крізь туман.
Скільки народів твоїми водами —
Крізь піну невірних хвиль —
Змагалося з бурями й непогодами
Проклинало могутній
Штиль.
Скільки губів безгучно зціпилось
В бажанні непевних ран
І проклинало — й благословляло
В шепоті:
Океан.
І я — закоханий — я наче мрію —
Прагну хвилинами найгостріших стум
До тебе — в обрій — приходь — зогрію
І душа повна невиразних
Ран.
Що це мені й сьогодні вдарило —
За колом полярним — барабан?
Серце в мені клично захмарило —
Океан —
Океан!

Поет

Я про тихi тiнi спiваю
I про боязну в серцi гру
На цих струнах я граю
Доки їх не порву
Про тихi тiнi спiваю я.

1913 р.

Я хочу

Я хочу кожний день
все слiв нових
Нових нових пiсень
iдей нових

Я хочу кожний час
новожиття
Горiть палать в екстазi
почуття

Нових нових пiсень
i тем нових
Я хочу кожний день
рокiв нових!

Київ. 1914 р.

Бажання

Чому не можна перевернути свiт?
Щоб поставити все догори ногами?
Це було б краще. По-своєму перетворити.
А то тiльки ходиш, розводячи руками.
Але хто менi заперечить перевернути свiт?
Мiсяця стягнуть i дати березової кашi,
Зорi вiддати дiтям — хай граються,
Барви, що кричать весняно, — служницi Машi.
Хай би одягла на себе всi отi розкошi!
Тодi б, певно, Петька покохав її,
скiльки б було сили.
А то ходиш цим балаганом, що звуть —
природа,
Й молиш: о. хоч би вже тебе чорти вхопили!

Київ. 1914 р.

Місто

Осте сте
бi бо
бу
вiзники — люди
трамваї — люди
автомобiлiбiлi
бiгорух рухобiги
рухливобiги
berceus* кару
селi
елi
лiлi
пути велетнi
диму сталь
палять
пах
пахка
пахiтоска
дим
синiй
чорний ди м
пускають
бензин
чаду жить
чаду благать
кохать кахикать
життєдать
життєрух
життєбензин
авто трам.

Київ. 1914 р.

*Berceus — колискова (фр.).

Мій рейд у вічність — ІІ

Слухайте шепiт хвої на хребтах
i гомiн вiкових вiт.
Не можна затуляти сучасним
життям
життя тисячолiть.

Будьте вдячнi вiчностi, що живе
в вас,
оживлюйте кожну
рiч.

Коли знайдете в землi напiвзгнилий
людини таз —
ви з людиною
вiч-
на-
вiч.

Не будьте мертвими археологами,
минуле не розкладайте
номенклатурою
механiстичною!
Гляньте: в
гробницi лежить мумiя фараона,
i бiля неї — його
зубочистка.

Мiльйоннi когорти лежать кiстяками
таких же футуристiв, як
ми.
I вони будували "вiчнi" стiни i
брами
i в боротьбi лягли
грудьми.

А ви хочете зробити з людини якусь
платонiвську iдею,
коли кожна людина — повна вiчностi
вщерть.
Мiльйони сучасних i майбутнiх людей —
мiльйони людей
смерти.

Так не вмирає життя.
Так ми iдем у вiчнiсть.
Атлант-ель-стан,
Нiл-ель-стан —
змiняє наш
Днiпр-ель-стан.
От чому, коли i я вмру —
покладiть зi мною вмiстi
мою зубочистку
i мiй
чемодан.

1928 р.

Сільський пейзаж

О
АО
АОО
ПАВЛО
ПОПАСИ
КОРООВУ