Дорогі батьки мої, ти, сестро, і ви, плем'яші. Зібрався нарешті Вам відповісти на Вашого листа, що прийшов у перших числах грудня, та й треба вже запитати Вас, що у Вас новенького.

Дуже добре, що тато не втратили голосу і покрикують: це в господарстві потрібне все одно, як машина. А потім вже як без голосу жити, то все одно, як червакові. А так і "Ой там за Дунаєм" за чарочкою витягнеш.

Панкрат знов почав свої інженерські науки тягнути, Поля — та, видно, як мама, і здорова, і ділова. Вона у Києві теж науки тягне. А Панкрат довгий і худий, як хорт.

Моя родина нічого тримається. Трохи прихворюють та скрутно з грошами, а так все добре. І книжечки нові пишу та друкую. Скоро Вам вишлю одну почитати. Коли дойде, то будете знати, де я їздив. Дуже мені радісно, що Ви Женю до пуття призводите. Тільки не раю Вам у суди залазити — не варто нервів собі псувати, а діти якось виростуть, а ми якось і старости позбудемось. Чи варто наполягати за тим, без чого обходились досі? Ви, тату і мамо, ніколи не були зажерами на земні блага, тому й самі розумніші, і нас розумнішими у світ пустили. За це Вам дяка. Ваш онук Марко-Реон уже в другій клясі школи, красивий і босяцюга. Ах, як хотілося б Вам онуків показати. Еля теж виросла. Оце відхворіла півзими на коклюш, паршива хвороба. Еля така чорнява тіточка, що куди тобі, і балакуча вельми. Україночка там така... І все малює. Потеплішає, то поведу до фотографії, тоді вишлю. З одежею у мене в родині не так то й добре. Діти рвуть, як ми колись. Напишіть, як там зимуєте, та про здоров'я всіх Вас. Жені низенький привіт. Тримайся!

Бувайте здорові. Цілуємо.

Ваші харківські Поліщуки.

Любі мої тату і мамо, і ти, сестро з дітками! Давно Вам не писав.

Справи мої в основному добрі. Вся родина моя здорова, їсти є що, діти не дурні і навіть трішки гарненькі, а що грошей немає, то хрін з ними: у моїх батьків їх теж не було, а от повиходили з нас люди і всі до гарного віку дожили. Правда?

Марко зараз у четвертому класі і навіть головою класу. Вчиться добре, бігає добре, назоляє добре — словом, настоящий хлопець. Еля теж виросла, тоненька, чорненька, жвавенька, щебетушечка і пройда. Вже навчилася читати, але до школи ще не ходить. Недавно привіз її від бабуні з Ленінграда, де вона була чотири місяці, поки мені було скрутно.

Невістка Ваша, а моя жінка, у всьому мені допомагає, живемо в ладу і тим перемогли всяку біду.

Тепер про себе. Ціле літо я пропрацював, то пишучи книжки, то беручи участь на наших письменницьких з'їздах, їздив делегатом до Києва, тоді присутній був на з'їзді у Москві, потім вже й у Ленінград по Елю звідти їздив. Всі ці роз'їзди мене дуже розважили і навчили. Тепер цими днями маю поїхати ще на Кавказ на спочинок, звісно, на державні кошти, і тоді сяду писати новий роман. Один, що зветься "Завзятий вік", я вже написав і здав друкувати. За кілька місяців він вийде у світ, тоді пришлю Вам.

Панкрат у нас невезучий. Зараз він забрався дуже далеко на північ і, здається, там учителює, але вже зо два місяці не було листів. В останньому листі писав, що здоровий і почуває себе непогано.

Пишіть мені, як Ваші справи. Часто тепер згадується мені наша хата, і, мабуть, Ви вже такі старенькі. Бо і я посивів. Як там садок? Так би хотілося посидіти з Вами в холодочку під грушею, та ба.

Ну, бувайте здорові, мої рідні. Цілую Вас гаряче, так, як тоді, коли вертався з гімназії на Різдво. Ваш син з онуками та невісткою.

Якраз лист затримався, а в той час прийшла вістка від Панкрата. Він у місті Чібю працює агрономом у казенному господарстві. Почуває себе добре, здоровий і прохає послати йому книжок. Може, вже йому повезе.

Цілую ще раз — Валерко.

Користуюся з Вашого прихильного дозволу звертатися до Вас, коли у мене виникне якась потреба. Саме така потреба і наспіла. Я опинився в неможливому психологічному і матеріальному стані з таких причин:

Зрозуміло, що в цій матеріальній скруті і моральній прибитості щось творчо робити чи виправляти роман не можу, як і взагалі легко втратити всяку надію. А в той же час я охоче зроблю в романі ті виправки і доповнення, що допоможуть ідеологічній спрямованості твору та не зруйнують художнього тіла роману. Крім того, у мене готовий весь матеріал і розпочатий другий роман про будівництво Харк. турбозаводу.

Гадаю, що певна одіозність до моєї літ. постаті, а головне, гіпертрофоване почуття відповідальності та, мабуть, і страшок декого за мою особу і спонукали в-во "Радянська література" думати розсипати вдруге набрану книжку та поставити мене в неможливі щодо переробки роману умови, як і взагалі над психологічною і матеріальною прірвою.

Отже, прохаю Вашої участі і допомоги.