Iндивiдуальна провина не мала значення. Про яку особливу провину могла йти мова, якщо справа торкалася Євгена Плужника?

Євген Плужник не сприймав совєтської дiйсности й тiкав у фiлософiю, як слушно зауважив С.Гординський, але Плужник не прийняв не тiльки совєтської, але й взагалi нiякої дiйсности, i це неприйняття дiйсности мало у нього фiлософський i дещо песимiстичний вiдтiнок. Вiн творив свою, ним самим вигадану, дiйснiсть, i про цю ним витворену, замкнену в собi, кiмнатну дiйснiсть вiн розповiдав у своїх поезiях.

Тримався вiн у життi обережно й осторонь. Був спокiйний, тихий, немов би вiдсутнiй. Бiльше мовчав. Був хворий, страждаючи на легенi. Ходив звичайно в пальтi. Злегка, нiбито якось нерiшуче покахикував. Горбився.

Збiрка його поезiй пiд назвою "Рiвновага", яку вiн пiдготував до друку i яка несла в собi дату "Київ, 1933" лишилася невидрукованою, бо поет саме пiд той час був заарештований. Досить переглянути цю збiрку поезiй, опублiкованих тiльки через десять рокiв, вже за наших часiв, 1943, в четвертiй книзi "Українського засiву", щоб переконатися в цiлковитiй аполiтичностi Плужника.

У збiрцi немає нiяких випадiв проти совєтської дiйсности, але в нiй немає й жодного пiдлабузництва. В роки, коли особливо пишним цвiтом розквiтало огидне совєтське лакейство, так типове на Українi для часiв Постишева, Плужник не йде нi на якi поступки i нi перед ким не запобiгає. Незважаючи на те, що перед письменниками була цiлком виразно поставлена дилема вибирати "або — або", Плужник не виявляє жодної тенденцiї совєтизування. Вiн поводиться дуже коректно й стримано. Вiн поет, хiба цього мало?!.

Вiн вiрить у свою самодостатнiсть i в свiй замкнений поетичний свiт, в якому вiн мешкає. Вiн створює серiю незрiвняних поезiй оповiдального жанру, де одна за одною перед його уявою проходять картини й образи з культурної iсторiї Европи.

Саме в серiї цих поезiй Плужник виявив себе як ориґiнальний поет, який змiг би досягнути довершеної зрiлости, коли б його творчий шлях не був перерваний ґвалтовно й передчасно.

Авторовi можна було б закинути деяку одiрванiсть од життя, те, що вiн не вiдчуває майбутнього i не знаходить для себе в ньому мiсця, але поза цим анi згадана збiрка, анi взагалi вся поетична дiяльнiсть Плужника в цiлому не давала нiяких пiдстав для арешту i ще менше пiдстав для того, щоб засудити його на розстрiл.

I все ж таки вiн був заарештований i засуджений. Правда, не розстрiляли, замiнивши вищу мiру покарання на десять рокiв заслання. Та це була нi для кого не обов'язкова гра мертвими формулами паперової юрисдикцiї, бо десять рокiв заслання на далеку пiвнiч в суворих умовах полярного клiмату, бруду й смороду зголоднiлого життя в'язничних касарень означали для людини, хворої на легенi, вiрну смерть.

Замiна розстрiлу на заслання, реально оцiнюючи становище, не одкривала поетовi жодних перспектив на порятунок. I все ж таки того дня, коли йому сказали, що розстрiл замiнено йому на заслання, вiн зрадiв. Поет, який в життi взагалi рiдко радiв, якому багато треба було для того, щоб радiти, одержавши цю звiстку, радiє надзвичайною радiстю.

У листi, написаному до дружини, пiд першим враженням одержаної звiстки, Євген Плужник писав:

Не можна без глибокого внутрiшнього хвилювання читати цього листа, якого написав Плужник пiд безпосереднiм враженням одержаної вiстки про замiну розстрiлу на заслання. Дивний лист! Дивна радiсть. Надто химерна, жорстока й нелюдська, щоб повiрити в неї! Невже ж людина може радiти з того, що її засилають на десять рокiв?.. А поет, виявляється, може! I цей день, i цей час поет означає як найрадiснiший в своєму життi. Опинившись на Соловках, через пiвроку Плужник помер на сухоти. Замiна розстрiлу на заслання була тiльки фiкцiєю.