"Що нам морок"

Там, де вітер
Лепетень
По підметах спрохнялих,
Коливались
Златовіти —
Йшов новітній день!

Гей! Сідаймо всі на релі —
Гайдабурити гайда!..
Морок, смуток? Я веселий —
Молотка дзвінкий удар!

Тіні —
Зникли. Вечір синій
І — кривавий...
Що мені?
Я до цього також звиклий,
Як до мене тьмяні сни.

Уквітчали
Небо зорі...
Зорі списики у простір.
І сьогодні, як і вчора,
Морок хмуриться від злості.

А у мене біля серця
Сиза горлиця туркоче,
Серце з ретязя зірветься
І голубку залоскоче.

Що на морок, що нам смуток?
Ми йдемо — наперекір,
Ми — весни найперші гуси,
Наші дні — червоний вир.

Молотки

Витанцьовують, сміються
Дзвінко, дзвінко молотки
Про весілля революцій —
Цоки-цоки-цокотки!

Міх задихався, не встигне,
Важко — міх! — зітхав...
Грюкотіли десь машини,
Я з товаришем кував.
Іскри бризками повсюди
І — нема,
Кузня їх вгорі закруте,
Проковтне пітьма.

А у горні шаруділо
Листя золоте:
Дух міхів підняв на вила,
Віником мете.

Ну і день! Сорочка в піні,
Візерунки на спині,
А в очах перстніє синьо,
Як в червневі дні!

...Тільки це згадав, як танки,
Знову в танки молотки
І виспівують про ранки:
Цоки-цоки-цокотки!..

Тіні

В серпанках вечори проходять біля вікон,
за пічкою квилить сіренький смуток.
...Сьогодні дико...
...Тіні, падають тіні.
Свист нагая Тьєра,
Хлопці! Скоріш на коні!
Коні!
Коні!
Коні!

Жах.
Зав'юшилось обличчя кров'ю
...на ярмарці колись.
Чого ж ти, ніч, не сплянтувала брови?
Чого?

Темно, в голубих проваллях мряка,
Я казками снити захотів,
а небо найнялось напевне плакать...
Старчихою — торбинка з сухарем,
із зморшками турботи на чолі

звернула доля на тернисту путь,
А там, а там
уже ідуть,
ідуть, ідуть.

Куди?
Інтимно так колись приплили і відплили,
плескалися моря... ой, човен мій нірець!..

...Тіні, падають тіні.
Свист нагая Гьєра,
Хлопці! Скоріш на коні!
Коні!
Коні!
Коні!
Жах.

Народна пісня

Ой зацвіла папороть,
зацвіла
на Купала в темряву
між дерев.
А у
лісі реготом лісовик
прокидає шелести
і жахи.
Ой як хочеться, хочеться
взяти скарб —
ті червінці-блискавки
під дубком.
В позолоту кралею
уквітчать
це життя сучаснеє,
що скиглить.
Ой зацвіла папороть,
Зацвіла.
Та не в казці жити нам,
а в борні!

Блакитний мед

Блакитний мед до уст прилип,
душа — метелик колекційний,
приколена натхненням до небес.

Антени... ах! Цікаво... ах!
блукав і там над містом місяць
і до піщаних берегів
тріпотно кораблі тяглися,
а в щоглах кублився
уламок бурі

Але не бігали тоді за
гармонійними
синтезами.
Не музиканити повітря
аероплани.
Лишень увечері шуліка
кружляв вгорі,
а біля нього метушились
тендітні ластівки,
що потім крапками сідали на
височінь.
Антени... ах! Цікаво... ах!
Душа — метелик колекційний —
летить ще далі, в міжпланеття.
Вже пролетіла спогад, другий,
на третім раптом роз'ялась...
Чоло прострілене не жалом
веселки-бджілки,
а журбою.
...Та горілиць вона лежить
одну лиш мить,
а потім знов біжить, біжить,
біжить
покуштувати мед,
блакитний мед...