Розглядаючи з перспективи часу широку діяльність П.Филиповича як поета, критика, літературознавця і педагога, ми виразно бачимо, що він був однією з провідних постатей нашого національно-культурного процесу 20-тих років.

Поруч інших чинників, буття нації визначають кількісне і якісне нагромадження і розростання на протязі довшого часу культурних і духових цінностей. Збереження і плекання цих цінностей становлять одну з конечних передумов для того, щоб забезпечити дальше існування нації. Внаслідок ситуації на рідних землях це збереження являє собою одне з основних завдань нашої еміграції.

Перевидання всього творчого доробку П.Филиповича відчувається як конечність уже віддавна. Уже 35 років відділяє нас від виходу збірки "Земля і вітер", однієї з основоположних появ української новітньої поезії, а від проскрипції всього ним написаного, що прийшла, як це було правилом за 30-тих років, безпосередньо після його арешту, минуло 22 роки.

Само собою зрозуміло, що нове видання поетичних творів П.Филиповича мало б охопити всі його оригінальні вірші і віршові переклади. Виконати це завдання повністю показалося в еміграційних умовах неможливим. Насамперед скажемо, що бракувало змоги познайомитися з поетовим архівом (він був сконфіскований після арешту П.Филиповича. в 1935 році), — а саме вивчення архіву письменників має велику вагу при перевиданні їхньої спадщини. І ще один момент негативно вплинув на оформлення цієї збірки. Щоб зібрати вірші П.Филиповича, що з'явилися в окремих публікаціях і журналах, треба було переглянути ці останні. Редактор видання був такої змоги позбавлений. Під час останньої війни український книжковий фонд за кордоном зазнав великих утрат, і після переведених розшуків ми можемо сумніватися, чи посідає яка-небудь бібліотека або приватна особа по цей бік залізної заслони, наприклад, комплект "Життя й революції" бодай за один якийсь рік — київського журналу, в якому переважно друкував свої поезії П.Филипович після виходу в 1925 році його другої збірки "Простір".

В наслідок двох вище згаданих обставин, відділ "Поза збірками", який повинен був подати всі оригінальні і перекладні вірші П.Филиповича, опубліковані поза його книгами "Земля і вітер" та "Простір", а також неопубліковані його вірші (їх існування не виключаємо), має прогалини — і навіть кількість цих прогалин ми не можемо визначити з абсолютною точністю.

Вважаємо потрібним бодай занотувати тут ті вірші П.Филиповича, що про їх появу друком нам відомо, але які не представлені в нашому виданні через недоступність відповідних видань:

1) Тарас Шевченко (уривки: Київ, Новопетровське, Повернення). "Життя й революція", ч. 4, 1926;

2) Кримська елегія. "Життя й революція", ч. 10,1926;

3) Місто. "Життя й революція", 4.1 10, 1926;

4) "Не скажуть ні фарби, ні книги". "Глобус", ч. 8, 1927.

Підзаголовок трьох віршів про Т.Шевченка ("уривки") насуває припущення, що вони являють собою фраґменти більшого твору. Такий задум міг виникнути у П.Филиповича під впливом тривалих студій Шевченкової творчости і його доби.

Бідно представлений у нашому виданні перекладний доробок П.Филиповича.

Одним з міродайних заходів київських неокласиків було створення антології французької поезії. Здана вже до друку, вона все ж не побачила світу в наслідок політичних обставин, які настали в Україні після процесу СВУ. Хоч редактор цього видання мав змогу знайомитися з антологією в усіх етапах її виникання, проте тепер, по багатьох роках, його пам'ять уже не спроможна відтворити, які саме речі переклав для цієї збірки П.Филипович. Ю.Клен, який брав діяльну участь у складанні антології, називає в своїх "Спогадах про неокласиків" лише Бодлера, як автора, що його перекладав П.Филипович. З цієї групи перекладів П.Филиповича фігурує в даному виданні тільки Бодлерів "Авель і Каїн" (опублікований в укладенім М.Зеровим декламаторі "Сяйво", що вийшов наприкінці 1929 або на початку 1930 року).

З Филиповичевих перекладів із Пушкіна ми мали змогу включити в дану збірку лише три ("Село", "Анчар", "Знов я відвідав"). Ці речі знаходяться в однотомнику вибраних творів А.Пушкіна, що вийшов у Києві в 1927 році (у видавництві "Книгоспілка") під редакцією П.Филиповича і з його змістовною вступною статтею.

З певної кількости Филиповичевих перекладів із російського поета В.Брюсова в нашому виданні фігурує тільки переклад вірша "До города", що його передрукував М.Зеров також у згаданому вище декламаторі "Сяйво". Після смерти В.Брюсова (в 1924 році) ДВУ (Державне Видавництво України) запланувало видати українською мовою збірку вибраних його віршів. Переклади виконали неокласики М.Зеров, М.Рильський і П.Филипович, і збірка вийшла друком, якщо не помиляємося, в 1926 році. Знайти її на еміграції теж не пощастило.

Не здійснивши важливого завдання подати всі без винятку віршові тексти П.Филиповича, наше видання має проте той позитив, що в ньому з'являється перша біографія поета пера О.Ф. і перша більша критична розвідка про його творчість, написана проф. В.Державином. Разом з П.Филиповичем ми вірили і непохитно віримо далі, що "життя зросте над попелом руїн", і хочемо дати тут вислів нашій глибокій внутрішній певності, що це видання лише розпочинає справу опублікування і вивчення всієї спадщини нашого невіджалуваного поета і літературознавця, одного з прокладачів нових доріг українського письменства.

Наша збірка з'являється в 67-ий рік по народженні незабутнього Павла Петровича. Уможливив її появу, з готовістю приділивши на це відповідні кошти, поетів молодший брат, — нині емігрант, інж. Олександр Петрович Филипович.