Час колесами чавунними

...Срібна паморозь над скронями
Заіскрилась... зацвіла.
На чолі від бур, від холоду
Чорна-чорна борозна.
Це від горя, що замолоду
Довелось мені зазнать.
І тепер...
З зимою сірою
І пісні й думки сплелись.
Не скажу, що й досі вірю я
В те, що вірив я колись.
Не скажу, що й досі вірю я
У правдивість юних дум...
Хто із вас, якою мірою
Змірять може біль і сум?
Хто із вас життя покручене
Розмотає, розплете?
Хто розкаже про засмучену
Осінь... листя золоте?
Що на брук за тротуарами
Упаде в холодний день
І розтоптане, покаране
Не співатиме пісень.

1925 р.

***

Одна нога в стременах.
Сніги. Вітри. Зима...
Розрубані рамена,
І голови нема

А кінь стоїть і дремле:
Куди ж його іти? —
До болю вгрузли в землю
Залізні копити.

Поглянув скоса оком:
Хоч би уже сідав! —
І знову дрібним кроком
У далеч почвалав...

Іде, іде снігами
На південь, північ, схід, —
А вслід червоні плями,
А вслід червоний лід.

Іде, іде і стане,
До місяця ірже:
Невже ж таки не встане?
Невже?

Одна нога в стременах.
Сніги. Вітри. Зима...
Розрубані рамена,
І голови нема.

Ще вчора був веселий:
Чи думав, що кінець?
Сьогодні ж ...Леле!
Мрець

1926 р.

***

Зійшлись обоє на багнетах
Старий-старий і молодий.
В одного: — сину, з-під кашкета;
В другого: — батьку, одійди.
Зійшлись і стали на хвилину,
Схрестили погляди на мить;
Кашкет мовчить і жде на сина,
А син осикою тремтить.
На перекошені обличчя —
Не біль, не втома: дикий сказ...
Хоч би вже швидше... хоч би швидше...
Хоч би за раз...
І довго ждали два багнети,
(В очах кривавий перелив),
Та хтось із-заду з кулемета
Обох скосив.

1927 р.