Життя К.Буревiя (псевдонiм Едвард Стрiха, Кость Соколовський. Варвара Жукова, Нахтенборенг та iншi) позначене рiзкими зламами й перемiнами, i подеколи виникає враження, нiби щоразу постає перед нами iнша людина.

Далекий вiд справжнього розумiння українського питання, К.Буревiй 1925 р. втрутився в лiтературну дискусiю книжкою "Європа чи Росiя. Про шляхи розвитку сучасної лiтератури", прикметно традицiйною для "малоросiйства" рабською залежнiстю вiд москвофiльських iдей. Ця праця викликала рiшучий протест М.Хвильового, зокрема у памфлетi "Апологети писаризму". Памфлет нiби зняв полуду з очей К.Буревiя, i вiдтодi iншої мети, як Україна, для нього не iснувало. Принести їй користь К.Буревiй мiг передусiм на лiтературнiй нивi. Спочатку вiн обирає "езопову мову" пародiї, а об'єктом його безкомпромiсної сатири стає панфутуризм, що в останнiй фазi своєї еволюцiї втратив властивi йому ранiше емоцiйну свiжiсть, експериментальну енергiю, пафос романтизованої динамiки.

На сторiнках "Лiтературного ярмарку" та "Авангарду" Едвард Стрiха виступав iз нещадним шаржуванням штампiв футуристичної та "пролетарської" поезiї, талановито розкриваючи абсурднi настанови заполiтизованого псевдомистецтва. Пародист загострив нiгiлiстичнi тенденцiї бiльшовизму, що панували в усiх сферах суперечливого життя 20-х рокiв, тобто поставала страшна правда деформованої диктатурою дiйсностi з її "класовою" пильнiстю й зневагою до гуманiстичних принципiв людського спiвжиття, до паросткiв нацiонального прозрiння.

Втручання компартiї в мистецьке життя призвело до "самолiквiдацiї" ВАПЛIТЕ, закриття "Лiтературного ярмарку", насаджувало атмосферу "самобичувань" та "самовикриття". Не оминуло все це i К.Буревiя, який, вслiд за М.Хвильовим та iншими, змушений був у 1930 р. написати "спокутувальну" "Автоекзекуцiю", що виявилась врештi нищiвною пародiєю на партiйну полiтику та критику. На цьому мiстифiкований Едвард Стрiха зiйшов з iсторико-лiтературного кону. Сам К.Буревiй на той час зосередився на драматургiї й сценiчному мистецтвi.

Не без його участi у Москвi постало "Товариство друзiв українського театру" (1927), що передувало "Українськiй театральнiй студiї". В його доробку були вже сатиричнi п'єси "Хами" (1925), "Овечi сльози" (1930), "Опортунiя" та "Чотири Чемберлени" (1931).

Особливе мiсце в творчiй спадщинi К.Буревiя посiла iсторична драма "Павло Полуботок" (1928), в якiй висвiтлено трагiчний перiод в iсторiї України пiсля виступу гетьмана Мазепи проти колонiальної полiтики Московщини.

Драматург iз надзвичайною ретельнiстю поставився до осмислюваного ним матерiалу, прагнув iсторичної достовiрностi. П'єса пiдводила до -думки про трагедiю української культури, її iнтенцiю до цивiлiзованих, гуманно-демократичних форм людського спiвжиття, яка мусила поступатися безцеремонне агресивнiй експансiї Москви. Драма "Павло Полуботок" була водночас пересторогою для сучасникiв перед новою експансiєю, що модифiкувала месiанську iдею "третього Риму" на свiй кшталт.

К.Буревiй не встиг повнiстю розкрити можливостi свого таланту як письменника, так i лiтературознавця чи театрознавця (вiн - автор монографiй про творчiсть П.Тичини, М.Семенка та В.Полiщука "Три поети" - 1931; "Амвросiй Бучма" - 1933). У 1932 р. вiн не наважується друкуватися пiд власним прiзвищем, вживає псевдонiми, змiнює адреси свого проживання. Але в 1934 р. його "судили" й розстрiляли разом з Д.Фалькiвським, О.Влизьком, I.Крушельницьким, Г.Косинкою...