Едвард Стрiха — генiй. Народився вiн на Волинi, а де саме i коли — невiдомо, бо всi архiви з того мiсця забрали бiлополяки.

Писати Стрiха почав iще в утробi своєї матерi Гапки Нечiпорiвни Стрiхи. Ще юнаком Юхим (справжнє iм'я Стрiхи) попав на каторгу — за те, що пiдпалив палац графа Пхутюр'є й поцiлував його доньку Жозефiну.

Коли Юхим Стрiха втiк iз каторги й жив у Парижi як Едвард Штрик, його запросили до Жозефiни Пхутюр'є навчителем музики. Тут — слово за слово — вона йому вiддалася.

Пiсля революцiї Стрiха став страшенним революцiонером Стрiшинським, за це штаб бiлогвардiйцiв вирiшив його вбити. Вбивати послали Жозефiну Пхутюр'є. Вона поранила Стрiшинського — Стрiху. За це її поставили до стiнки, але тут її врятовує Едвард Стрiха у той момент, коли вже з неї витекла вся голуба дворянська кров.

Оскiльки ж людина не може жити без крови, то Едвард Стрiха наказав узяти в нього три кiло червоної крови й перелити її в Жозефiну.

Червона кров Едварда Стрiхи не тiльки врятувала Зозе, а й цiлком одмiнила її iдеологiю: з колишньої бiлогвардiйки Жозефiна Пхутюр'є стала людиною з червоною iдеологiєю, що дало можливiсть Стрiсi одружитися з цiєю графiвною.

Едвард Стрiха два роки був у "Лiфi", а тепер вигадав новий лiтературний фронт: "лiвiше лiфу!" й перейшов до "Авангарду", де й видрукував свою знамениту радiопоему "Зозендропiю" ("Авангард" № 3) — рiч автобiографiчну, з якої ми й узяли вiдомостi про життя великого поета.

Про "Зозендропiю" ще не встигли висловитися нашi критики. Та й взагалi ми гадаємо, що ця рiч, безумовно генiяльна, буде несподiваною й важкою для розумiння нашої критики. Не дурно ж Михайль Семенко передбачав, що оцiнити "Зозендропiю" у нас буде нiкому. В листi до Едварда Стрiхи ("Нова Генерацiя", № 2 за 1928 р.) М.Семенко писав: "Скажу основне враження: в "Зозендропiї" є елементи шедевру... Це раз. По-друге, — безперечно, у вас там є ознаки хорошої європейської школи, хоч оцiнити у нас тут буде нiкому, як самi знаєте, в УСРР немає нi одного порядного критика й знавця сучасної поезiї. Думаю все ж, що ми з цим дамо собi раду в "Н.Г."

Так писав Семенко два роки тому, але й досi не спромiгся дати "собi раду" з "Зозендропiєю".

Шедевр Едварда Стрiхи такий мiцний i висококвалiфiкований, що критики з "Нової Генерацiї" не змогли його розкусити. Вони, зачарованi новою мистецькою силою, тiльки й могли сказати: "шедевр". Можливо, що вони зробили найкраще, їм тепер належить честь визнання великого поета. Iсторiя української лiтератури за це їм оддячить.

Едвард Стрiха буйно росте. Вiн уже визнає себе за бiльшого майстра, нiж Михайль Семенко. Читачi мусять посiсти точку зору Едварда Стрiхи, бо вiн же написав шедевр, а Семенко до шедеврiв iще не дiйшов. Зараз Едвард Стрiха працює над другим шедевром — пише "Паноптикум Української Лiтератури". Пише в Парижi, де й має постiйне мешкання.

Про те, що нiбито Едвард Стрiха загинув на Мурманi, шкода й говорити. Поперше, Едвард Стрiха безсмертний, а по-друге — вiн нiколи не їздив до Мурману. Це просто звичайнiсiнька вигадка його лiтературних конкурентiв та дипломатичного корпусу в Парижi. Кажуть, що не обiйшлося це й без самого Пуанкаре. За допомогою фальшивої звiстки про смерть Едварда Стрiхи, старий селадон хотiв спокусити дружину нашого поета — знамениту Зозе. Зірвалось! Едвард Стрiха ще довго працюватиме на користь нашої лiтератури.