Стеценко П.Г. Протоiєрей Кирило Григорович Стеценко. //
ж. "Музика" травень-червень, N 3, 1994 р.

         16 (29) квiтня цього, 1927 року сповнилося 5 лiт з дня смертi великого українського композитора й щирого працiвника нашої церкви протоiєрея К.Г. Стеценка.
         Народився Кирило Григорович Стеценко в с.Квiтках на Шевченкiвщинi (б[увший] Канiвський повiт), 24-го травня 1882 року. Батько К.Г., Григорiй Михайлович, - селянин-маляр, а мати, Марiя Iванiвна, - дочка диякона з того ж села, Iвана Горянського. Сiм'я батькiв Кирила Григоровича була велика (11 душ). К.Г. в сiм'ї був восьмим. Достатки були дуже мiзернi, i живилась вся сiм'я виключно з невеликої садиби в двi з половиною десятини, яку купили для матерi К.Г. батько та старший його брат, Данило Горянський, що по закiнченнi Київської духовної академiї був на посадi смотрителя Київо-Софiйської духовної школи. Про Д.Горянського тому я згадую, що ця людина в життi К.Г. вiдiграла велику роль i тiльки дякуючи Д.Горянському вся наша сiм'я, а разом i К.Г. мали можливiсть, як то кажуть, "вийти в люди".
         Лiтом 1892 року о[тець] Данило Горянський пiд час лiтнiх гостин у своєї сестри, а нашої матерi звернув увагу на маленького Кирюшу, який дуже вдало зробив нариси олiвцем усiх гостей. Бачачи великi здiбностi хлопчика, о.Д.Горянський, вiд'їжджаючи, бере з собою Кирюшу до Києва i тут вiддає його до малярської школи вiдомого тодi в Києвi маляра Мурашка, а разом з тим К.Г. вступає й до духовної Київо-Софiйської школи.
         Пiд час навчання у школi К.Г. живе на повному утриманнi у свого дядька Д.Горянського й тiльки в час лiтньої перерви приїздить до рiдного села. Вiдпочинку на лiтнiй перервi маленький Кирюша не має, бо злиднi примушують його ходити на поденнi заробiтки до панської економiї, то збирать кузьки на буряках, то поганяти волiв, заробляючи по 15-20 коп. в день на своїх харчах. На цей заробiток мати мала можливiсть пошити будь-яку змiну бiлизни для нього. Крiм цього, батько часто брав К.Г. з собою на свою малярську роботу, де вiн допомагав батьковi: розтирав фарби спецiальним "курантом", бо готовi фарби коштували дорого. Ходив К.Г. до батька на роботу завше пiшки, а перегони були досить значнi - вiд 20 до 40 верстов (Шпола, Водяна, Кавунiвка, Козацьке, Стебне, Стецiвка, Звенигородка i т.iн.).
         В с.Стебному бiля Звенигородки церква оздоблена картинами роботи К.Г. Цю роботу К.Г. провiв по закiнченнi духовної семiнарiї, самостiйно взявши "пiдряд".
         У Києвi пiд час навчання у бурсi К.Г. спiвав у шкiльному церковному хорi i вже з 3-го класу був за диригента цього хору. Закiнчивши службу Божу в своїй церквi, бiжить Кирюша до св.Софiї, де не вiдводить оченят своїх вiд маестро Я.С. Калишевського. Почувши яку-небудь гарну нову рiч, Кирюша передає її вдома на пiанiно. До речi сказати, К.Г. грати на пiанiно навчився самоучкою i володiв цим iнструментом, як справжнiй пiанiст.
         Першу спробу в композицiї К.Г. зробив, бувши ще учнем 3-го класу бурси. Це був концерт на текст пс[алому] 33 "Благословлю Господа повсякчас". Ця дитяча композицiя була виконана в церквi шкiльним хором, учасником якого i я був, хоч i учився я в Подiльськiй бурсi, але жив теж у того ж дядька Д. Горянського.
         На лiтнiх вакацiях К.Г. приводив в "священный трепет" селянський наш хор з його диригентом П.Старжевським, першим учителем К.Г., коли безпомилково спiвав всi речi й безпомилково давав "тона" хоровi без камертона ранiш, нiж диригент витягав свого камертона з кишенi.
         Вступивши до Київської духовної семiнарiї, К.Г. перший рiк ще жив у свого дядька, а на другий рiк вступає спiваком i помiчником диригента в Михайлiвський архiєрейський хор i живе вже самостiйно. Диригентом архiєрейського хору в той час був I.I. Аполонiв, дуже музична людина, а меценатом хору - єпiскоп Сергiй, який вельми любив спiв i зiбрав до свого хору все, що було найкращого в той час в дух[овнiй] семiнарiї.
         Пiд час навчання в дух[овнiй] семiнарiї К.Г. починає пробувати свої сили в музичнiй творчостi. Першими творами свiтського спiву були трiо на чоловiчi голоси: "Вночi на могилi", "Бурлака" та "Серед степу широкого", а церковними - кiлька номерiв "Хвалiть iм'я Господнє", "Херувимськi" i т.i. Все це виконувалось семiнарським хором i мало великий успiх. Цей успiх, а також пiдбадьорення, яке вiн одержує з боку товаришiв i викладача спiвiв П.Петрушевського, дає смiливiсть К.Г., i вiн робить збiрку своїх церковних творiв i надсилає їх до Петрограда музичному цензоровi прот[оiєрею] Лiсицину. Не дiстав пiдбадьорення К.Г. вiд вiдомого в тi часи цензора. Повернено було цi твори з багатьма перекресленнями й без жодної поради. Це не спиняє К.Г., i вiн ще з бiльшим запалом вiддається музичнiй творчостi, звернувши найбiльшу увагу на українську пiсню й музику.
         Взагалi, К.Г. на росiйськi тексти не писав, а коли доводилось, то робив це з примусу, коли це вiд нього вимагалось там, де вiн викладав спiви (жiноча гiмназiя на Подолi, гiмназiя Жекулiної, гiмназiя Петра).
         Ще учнем семiнарiї К.Г. починає писати оперу "Полонянка" на текст свого товариша по школi Кротевича. Кiлька арiй з цiєї опери (вона не закiнчена) надрукованi й вважаються за найкращi його твори, напр[иклад], "Кряче ворон чорний", жiночий хор "Рости, квiте".
         Пiсля закiнчення семiнарiї К.Г. 1903 року одержує посаду викладача спiвiв в церковно-вчительськiй семiнарiї в Києвi, де завiдуючим був нинiшнiй наш митрополит Василь Липкiвський, але пiсля доносу одного з своїх товаришiв-учителiв за українофiльство його висилають з Києва на три роки в м.Олександрiйськ-Грушевський на Донщинi. Через два роки К.Г. повертає на Україну й поступає викладачем спiвiв до Бiлоцеркiвської жiночої гiмназiї, а знову через рiк одержує дозвiл на в'їзд до Києва, де й одержує посаду викладача спiвiв i вихователя в Київськiй музичнiй школi.
         Недовго пробув К.Г. у Києвi. Знову його було вислано з притягненням до карної вiдповiдальностi за скомпоновану музику на текст "Ще не вмерла Україна" та "Прометей". Судове переслiдування було припинено, бо видавець - поет О.Коваленко втiк за кордон, у Швейцарiю.
         1910 року К.Г. повертає до Києва, але посади нiде не може дiстати. Береться тодi вiн за органiзацiю церковних хорiв, маючи на метi утворити єдине хорове товариство замiсть конкуруючих помiж собою дрiбних хорикiв. Ця iдея через несвiдомiсть спiвакiв, а особливо диригентiв, у Києвi не прищеплюється, i К.Г. примушений був через матерiальнi обставини покинути Київ, цей музичний центр, так йому потрiбний для поповнення музичної освiти, бо нi на годину К.Г. не переставав учитись, беручи приватнi лекцiї у проф[есора] Любомирського i в муз[ичнiй] школi iм. Лисенка.
         Виїхав К.Г. з Києва на Подiлля до м.Тиврова, де його дядько о[тець] Данило Горянський, що перейшов на посаду смотрителя Тиврiвської духовної школи, запропонував йому посаду викладача спiвiв в цiй школi.
         Пiд час свого перебування в Тивровi К.Г. знайомиться з Я.Степовим, М.Леонтовичем, Синицею, але цi товаришi не змогли дати йому нiякої поради, анi допомоги, бо самi мусiли перебувати на периферiї.
         В Тивровi К.Г. без устанку пише переважно свiтськi твори, упорядковує колядки й щедрiвки, i там же вiн написав лiтургiю № 2, яку не так давно перекладено на українську мову й видано друком. В Тивровi К.Г. розпочинає писати оперу "Iвасик-Телесик", а також "Iфiгенiя в Тавридi".
         1911 року К.Г. приймає сан священика й переїздить на парафiю в с.Голово-Русава на Подiллi, де перебуває аж до Лютневої революцiї. Пiд час перебування на селi К.Г. фiзично й морально дуже погано себе почував, бо на селi добре жили тiльки тi священики, хто мав хист до господарювання. Господар з К.Г. був не дуже вдалий. Замiсть того, щоб цiлком вiддатись творчiй працi, вiн мусив думати про те, як уродить пшениця чи просо; брак же культурного осередка й товариства просто гнiтив його, про що К.Г. часто скаржився в своїх листах.
         Як тiльки вибухнула революцiя, К.Г. кидає село та їде до Вiнницi, але й Вiнниця не дає йому задоволення; вiн рветься до Києва, куди скоро й переїздить на посаду викладача спiвiв i законовчителя церковно-вчительської семiнарiї.
         У Києвi К.Г. з головою поринув у музичне життя, керуючи музичним вiддiлом мiнiстерства освiти. В той час до Києва злетiлись усi видатнi музичнi сили й дiячi: Степовий, Леонтович, Кошиць. Всi вони горiли українською музичною справою. Вироблялися проекти рiзних музичних iнструментiв, зразкових нацiональних хорiв, а також державної хорової капели й симфонiчного оркестру. Проектом державної капели скористувалась влада, яка видала наказ про негайну органiзацiю й вирядку цiєї капели за кордон для поширення на Заходi свiдомостi, що єсть українська культура.
         Вирядивши капелу за кордон на чолi з О.Кошицем, К.Г. органiзує на Українi другу капелу для мандрiвок по всiх закутках України, й за допомогою Днiпросоюзу, де в той час К.Г. працював, капелу було органiзовано й вона виконувала своє завдання.
         Працюючи в галузi музичного мистецтва, К.Г. також горить справою Української автокефальної церкви. Подорож Кирила Григоровича з капелою по Українi 1920 р. була разом з тим i великим його благовiсницьким подвигом на користь нашої церкви. В Одесi довго з захопленням згадували, як К.Г., зробивши велике зворушення концертами своєї капели, в недiлю поверх чорного диригентського фрака надiв священицький одяг i при спiвi своєї капели натхненно вiдправив службу Божу українською мовою, благовiстив про нашу церкву й поклав основу там до нашої парафiї. Теж саме було i в Єлисаветi, Черкасах та iнших мiстах. Примушений обставинами життя перебиратись на село пiд час голоду в Києвi, К.Г. перший українiзує на периферiї парафiю в с.Веприку. Працює також i в Києвi разом з М.Леонтовичем над перекладом спiвiв для української церкви; пише новi твори, гармонiзує старовинний Лаврський розспiв i т.i. За два з половиною роки свого життя i працi, як народилась українська автокефальна православна церква, К.Г. стiльки написав церковно-музичних творiв, що, передивляючись тiльки все написане ним, дивуєшся силi й могутностi його натхнення, творчостi й просто фiзичнiй витривалостi цiєї малої, слабенької зовнi, але великої й могутньої у своїй творчостi людини, а разом з тим уявляєш собi, скiльки мiг би написати К.Г. за свого життя, якби безжалiсна й нагла смерть так рано не скосила його.
         Утiк К.Г. з Києва на село вiд того голоду й тiєї бiди, яка панувала в той час у Києвi, i захворував на тиф вiд хворого селянина, якого вiн причащав св.Тайн. Селянин одужав i зараз живий, а лiкар i К.Г., заразившись вiд нього, померли.
         Поховали К.Г. на цвинтарi бiля церкви в с. Веприку, на Київщинi, згiдно з бажанням парафiян, якi не захотiли вiддати тiло свого "батюшки", як це вимагали кияни.
         Пiсля своєї смертi залишив К.Г. великi скарби свiтської i церковної творчостi. Його "Панахида" - це дорога перлина в скарбницi церковної лiтератури. Всенощна й лiтургiя для мiшаного хору з народом, шiсть №№ "Ми таємно", чотири №№ "Милiсть спокою", дев'ять №№ "Хвалiть iм'я Господнє", лiтургiя № 2, голосовi розспiви церковного кругу, "Задостойники", багато кантiв, п'ять десяткiв колядок i щедрiвок, "Янгол вiтав", "Христос воскрес" i багато дрiбних речей - це все спадщина пiсля небiжчика Кирила Григоровича.
         Про спадщину його в галузi свiтського спiву не згадую детально, бо дуже багато довелося б писати про це. I в цiй галузi К.Г. створив собi велике iм'я. А Українська автокефальна Православна Церква нiколи не може забути незабутнього Кирила Григоровича - цього великого творця українського церковного спiву й щирого працiвника на вiдродження нашої церкви в найбiльш трудну пору початку її життя.