ОФІЦІЙНІ ДОКУМЕНТИ ПРАВОЗАХИСТУ    
УКРАЇНА    

Проект

Преамбула

З перших років панування імперської радянської влади і до проголошення державної незалежності України тоталітарним режимом на її землі проводилась антинародна репресивна політика, наслідком якої стало фізичне винищення мільйонів людей, примусові виселення під приводом боротьби з куркульством українського селянства у необжиті північні та східні регіони Росії і до Сибіру, депортації населення західно-українських областей і цілих народів з числа національних меншин України за так зване бандпособництво, безконтрольне використання рабської праці мільйонів покараних судами та позасудовими органами за політичні та релігійні переконання і висловлювання, національну або соціальну приналежність, переважно за сфабрикованими обвинуваченнями, у виправно-трудових таборах радянського ГУЛАГу. Більшість з них загинула.

Українська держава засуджує і відмежовується від терористичних методів більшовицького керівництва суспільством як таких, що несумісні з ідеєю права і справедливості, кваліфікує їх як злочини проти миру і людства, що не підлягають терміну давності, гарантує громадянам України, що подібне ніколи не повториться, що права людини і законність будуть свято дотримуватись, ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як на умовах, передбачених законом.

Верховна Рада відзначає мужність і відвагу синів і дочок України, які вступили в нерівну боротьбу з тоталітаризмом за свободу українського народу і за це були піддані репресіям. Їх героїзм і відданість ідеї незалежності України мають стати взірцем для всіх прийдешніх поколінь, а їхні імена бути навіки викарбувані в історії України.

Верховна Рада висловлює глибоке співчуття жертвам політичних репресій, їхнім рідним і близьким, прагне забезпечити компенсацію матеріальної і моральної шкоди реабілітованим та їхнім родинам.

Цей Закон визначає правовий механізм для завершення процесу відновлення історичної справедливості, врегулювання суспільних відносин, пов’язаних з поновленням соціально-економічних, політичних, особистих прав і свобод громадян, прав та інтересів соціальних і національних груп, що стали жертвами свавілля та беззаконня.

Цим Законом визначається правовий статус реабілітованих громадян та осіб, що потерпіли від політичних репресій, гарантується створення належних умов для їхнього життєзабезпечення, закладається підґрунтя для формування в суспільстві шанобливого ставлення до них.

Розділ І. Загальні положення

Визначення термінів

У цьому Законі терміни вживаються в такому значенні:

1) репресія - захід державного примусу, покарання у вигляді позбавлення життя або свободи, направлення на заслання, вислання чи на спецпоселення без пред’явлення обвинувачення у конкретному злочині з конфіскацією майна і без такої, депортації, видворення з країни та позбавлення громадянства, притягнення до примусової праці в умовах обмеження прав і свобод осіб, визнаних соціально небезпечними для держави або політичного ладу за класовими, соціальними, національними, релігійними або іншими ознаками, застосування примусових заходів медичного характеру тощо, здійснювані у судовому, позасудовому або адміністративному порядку;

2) політичний мотив репресії - наявність у особи або висловлювання нею поглядів, що кваліфікувалися за статтею 54-10 Кримінального кодексу УСРР 1927 року, статтею 7 Закону СРСР “Про кримінальну відповідальність за державні злочини” від 25 грудня 1958 року та статтею 62 Кримінального кодексу УРСР 1960 року у редакції до прийняття Закону Української РСР від 28 жовтня 1989 року “Про затвердження Указу Президії Верховної Ради Української РСР від 14 квітня 1989 року “Про внесення змін і доповнень до Кримінального і Кримінально-процесуального кодексів Української РСР” як політичні (контрреволюційні) злочини; поширення особою відомостей, визначених за статтею 1871 Кримінального кодексу УРСР 1960 року, доповненого Указом від 9 листопада 1966 року зі змінами за Указом від 12 січня 1983 року як “неправдиві вигадки”, що порочать радянський державний та суспільний лад; вчинення особою дій, кваліфікованих за статтею 54-1 Кримінального кодексу УСРР 1927 року як контрреволюційні злочини, і за які передбачена кримінальна відповідальність за статтями 54-1 (пункти а, б, в, г), 54-2 - 54-9, 54-11 - 54-14, а також за статтями 56-16, 56-23, статтями 80 та 801 Кримінального кодексу УСРР 1927 року та пунктом 3 Постанови ЦВК і РНК СРСР від 7 серпня 1932 року “Про охорону майна державних підприємств, колгоспів і кооперації та зміцнення громадської (соціалістичної) власності”, та інші злочини, коли є підстави розглядати факт притягнення особи до кримінальної відповідальності як політичну репресію;

3) інші контрреволюційні злочини - злочини проти державного і суспільного устрою, передбачені кримінальним законодавством до прийняття Кримінального Кодексу РСФРР 1922 року;

4) піддання політичній репресії - оголошення вироку, ухвали (постанови) судом першої інстанції або винесення рішення (постанови) позасудовим органом про застосування кримінального покарання; винесення постанови про арешт слідчим органом та тримання під вартою у слідчій в’язниці, спеціальних та перевірочно-фільтраційних таборах, направлення до штрафних рот чи батальйонів, робочих батальйонів Народного комісаріату оборони СРСР, перебування на засланні, висланні і на спецпоселенні, конфіскація майна під приводом боротьби з куркульством, інші обмеження прав і свобод з політичних мотивів;

5) судовий порядок політичних репресій - застосування репресій шляхом судового розгляду, винесення судовим органом встановлених законом мір покарання;

6) позасудовий порядок політичних репресій - розгляд справ за контрреволюційні злочини спеціально створеними позасудовими органами: революційними трибуналами, “трійками”, особливими нарадами при ОГПУ, НКВД, комісіями у складі наркома внутрішніх справ СРСР і прокурора СРСР чи союзних республік (“двійки”);

7) адміністративний порядок політичних репресій - застосування з політичних мотивів органом виконавчої влади або державною чи службовою особою на підставі рішень місцевих органів влади, адміністративних органів, посадових осіб, партій і громадських організацій примусових заходів у вигляді направлення на заслання, вислання та спеціальні поселення, конфіскації майна тощо до:

8) конфіскація - примусове безоплатне вилучення у власність держави всього або частини майна, що є особистою власністю або власністю родини засудженого, покараного у позасудовому або адміністративному порядку;

9) депортація - примусове виселення за національною ознакою або з інших причин груп населення з місць проживання;

10) заслання - видалення особи з місця її проживання з обов’язковим поселенням у певній місцевості;

11) вислання - видалення особи з місця її проживання з забороною проживання у певній місцевості;

12) інші обмеження прав і свобод - обмеження прав і свобод, що включають, зокрема, вилучення будівель у зв’язку з розкуркуленням, їх незаконною націоналізацією та муніципалізацією; позбавлення виборчих та інших громадянських прав; направлення на підставі Постанови Державного Комітету Оборони СРСР від 4 листопада 1944 року N 6884с до перемінного складу штурмових батальйонів офіцерського складу, якщо це було пов’язано з їх перебуванням у фашистському полоні або в оточенні;

13) злочини проти миру і людства - злочини, кваліфіковані за Законом N 10 Контрольної Ради у Німеччині від 20 грудня 1945 року “Про покарання осіб, винних у військових злочинах проти миру і проти людства” (пункти “а”, “b” і “с” статті 11.1), Конвенцією про запобігання злочинові геноциду і покарання за нього від 9 грудня 1948 року та Конвенцією про незастосування строку давності до військових злочинів і злочинів проти людства від 26 листопада 1968 року;

14) реабілітація жертв політичних репресій - поновлення доброго імені, репутації; визнання особи необґрунтовано притягнутою до кримінальної або адміністративної відповідальності з політичних мотивів повністю або у певній частині обвинувачення;

15) відшкодування шкоди - цивільно-правова відповідальність згідно із зобов’язаннями, яка виникла внаслідок заподіяної шкоди. Відшкодування шкоди полягає у повній її компенсації у грошовій формі або у натурі.

Законодавство України про реабілітацію жертв політичних репресій

Законодавство України про реабілітацію жертв політичних репресій базується на Конституції України (254 К/96-ВР), європейській Конвенції про захист прав людини та основних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів N 2, 4, 7 та 11 до Конвенції, міжнародному Пакті про громадянські і політичні права 1966 року, Факультативному Протоколі до нього, Конвенції про запобігання злочинові геноциду і покарання за нього від 9 грудня 1948 року (резолюція Генеральної Асамблеї ООН 260А(ІІІ), Конвенції про незастосування строку давності до військових злочинів і злочинів проти людства від 26 листопада 1968 року (резолюція Генеральної Асамблеї ООН 2391(ХХІІІ), у яких Україна бере участь, законах України “Про державну таємницю” (3855-ХІІ), “Про Національний архівний фонд і архівні установи” (3814-ХІІ), “Про інформацію” (2657-ХІІ) і складається з цього Закону, інших нормативно-правових актів України.

Сфера дії Закону

Норми цього Закону регулюють відносини, які виникають між фізичними особами і органами законодавчої, виконавчої та судової влади, органами прокуратури, місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями усіх форм власності, що проводять діяльність, пов’язану з реалізацією цього Закону.

Цей Закон поширюється:

Стаття 1. Виходячи з статей 9, 10 європейської Конвенції про захист прав людини та основних свобод, визнати такими, що є несумісними з ідеєю права, обвинувачення у:

Особи, притягнені до кримінальної відповідальності, у тому числі поміщені за рішенням судів або позасудових органів до психіатричних закладів на примусове лікування за обвинуваченням у вчиненні злочинів, кваліфікованих за вказаними статтями Кримінального кодексу УСРР 1927 року та Кримінального кодексу УРСР 1960 року ( 2001 - 05, 2002 - 05 ) у редакції до прийняття Закону Української РСР від 28 жовтня 1989 року “Про затвердження Указу Президії Верховної Ради Української РСР від 14 квітня 1989 року ” Про внесення змін і доповнень до Кримінального і Кримінально-процесуального кодексів Української РСР”, а також за втечу з місць позбавлення волі, заслання, вислання або спецпоселення, з місць притягнення до примусової праці в умовах обмеження свободи ( за статтею 78 КК УРСР, статтями 142, 227 КК РРФСР та аналогічними нормами попереднього законодавства), Указом Президії Верховної Ради СРСР від 19 квітня 1943 року та Указом Президії Верховної Ради СРСР від 26 листопада 1948 року “Про кримінальну відповідальність за втечу з місць обов’язкового і постійного поселення осіб, виселених у віддалені райони у період Вітчизняної війни” у випадку, якщо вони перебували у цих місцях внаслідок політичних репресій, реабілітуються незалежно від фактичної обґрунтованості обвинувачення.

Вважати реабілітованими осіб, які з політичних мотивів були необґрунтовано засуджені судами або піддані репресіям позасудовими органами, в тому числі "двійками", "трійками", особливими нарадами і в будь-якому іншому позасудовому порядку за вчинення на території України діянь, кваліфікованих як контрреволюційні злочини за кримінальним законодавством Української РСР до набрання чинності Законом СРСР "Про кримінальну відповідальність за державні злочини" від 25 грудня 1958 року; за приналежність до Української Повстанської Армії (УПА) та інших збройних формувань, що боролись за державну незалежність України або сприяли цій боротьбі, за винятком осіб, зазначених у статті 2 цього Закону; а також осіб, які з політичних мотивів були притягнені до кримінальної відповідальності, і справи на яких були провадженням зупинені за недоведеністю обвинувачення або недостатністю зібраних доказів.

Визнати реабілітованими також громадян, засуджених за:

Реабілітувати всіх осіб та членів їхніх сімей, висланих з постійного місця проживання за рішенням органів державної влади і управління з політичних, соціальних, національних, релігійних та інших мотивів під приводом боротьби з куркульством, противниками колективізації, так званими “бандпособниками” та їх сім'ями, що як спецпоселенці перебували на засланні, висланні тощо, а також на осіб, що народилися на засланні, висланні, спецпоселенні, у тюрмах чи таборах у матері, репресованої з політичних мотивів, а пізніше реабілітованої.

Підлягають реабілітації особи, які під час Великої Вітчизняної війни, перебуваючи у лавах Червоної Армії, були запідозрені у намірі переходу на бік ворога або потрапили у полон чи оточення і у зв’язку з цим були за політичними мотивами необґрунтовано засуджені або покарані у позасудовому порядку за державні або військові злочини, або за рішенням позасудових органів направлені до штрафних рот чи батальйонів, на заслання, вислання або спецпоселення, піддані перевірці в спеціальних та перевірочно-фільтраційних таборах, які утримувалися в робочих батальйонах Народного комісаріату оборони СРСР, залучалися до примусової праці з обмеженням волі, прикріплювалися до підприємств з особливо важкими умовами праці, зазнавали інших необґрунтованих обмежень прав і свобод.

Дія цієї статті поширюється на дітей осіб, репресованих з політичних мотивів, а пізніше реабілітованих, які у неповнолітньому віці залишилися без опіки одного або обох батьків або осіб, що їх замінювали, у тому числі на дітей, що народилися не пізніше як через дев’ять місяців після арешту батька.

Члени сімей громадян, що підлягають реабілітації за статтею 1 цього Закону: один з подружжя (у випадку, коли вона чи він не вступили в новий шлюб), діти, крім зазначених у частинах п’ятій та сьомій цієї статті, батьки визнаються такими, що потерпіли від політичних репресій. Поновлення втрачених ними політичних, майнових та інших прав і надання їм пільг регулюється цим Законом.

Стаття 2. Реабілітації не підлягають особи, щодо яких у матеріалах кримінальних справ є сукупність доказів, що підтверджують обґрунтованість притягнення їх до відповідальності за:

Не підлягають реабілітації працівники репресивних органів, які здійснювали фальсифікацію слідчих матеріалів, застосовували до підслідних засоби фізичного та морального впливу, примушуючи їх до зізнання у вчиненні вигаданих злочинів, фабрикували обвинувальні висновки та робили інші протиправні вчинки, навіть якщо самі вони згодом зазнали репресій за дії, кваліфіковані як контрреволюційні злочини.

Згідно з пунктом 2 статті 4 Протоколу N 7 до європейської Конвенції про захист прав людини та основних свобод архівні кримінальні справи цих осіб підлягають повторному розгляду і у випадку виявлення нових фактів або суттєвих недоліків у попередньому розгляді, які могли б вплинути на результати розгляду справи, Верховний Суд України, обласні та Київський міський суди, Верховний Суд Автономної Республіки Крим можуть винести рішення у визначеному Законом порядку про скасування реабілітації зазначених осіб, здійсненої на підставі законодавства Союзу РСР, колишніх союзних республік, статті 1 Закону “Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні” від 17 квітня 1991 року.

Стаття 3. Встановити такий порядок застосування статей 1 і 2 цього Закону.

Органи прокуратури у взаємодії з органами державної безпеки проводять перевірки та складають відповідні висновки щодо всіх кримінальних справ, зазначених у статтях 1 і 2 цього Закону, рішення по яких не були скасовані до моменту його прийняття.

На реабілітованих осіб органи прокуратури видають відповідні довідки.

При наявності підстав для визнання особи такою, що згідно з статтею 2 цього Закону не підлягає реабілітації, прокурор надсилає справу з висновком:

- щодо засуджених судами - до тих же судів, які виносили останнє судове рішення. Справи, по яких вироки, ухвали, постанови було винесено ліквідованими або розформованими судами, а також військовими трибуналами щодо цивільних осіб, передаються на розгляд тих судів, до підсудності яких ці справи віднесено чинним законодавством. Територіальна підсудність справи визначається за місцем винесення останнього судового рішення;

- щодо підданих покаранню за рішенням позасудових органів - до Верховного Суду України, обласних та Київського міського судів, Верховного Суду Автономної Республіки Крим, Військових судів ВМС України Південного, Північного та Західного регіонів України, на території яких застосовувались репресії.

Внаслідок розгляду справи суд може прийняти одне з таких рішень:

- визнати, що особу обґрунтовано засуджено або піддано покаранню позасудовим органом, і на неї не поширюється дія статті 1 цього Закону;

- визнати, що особу необґрунтовано засуджено або піддано покаранню позасудовим органом, і вона підлягає реабілітації згідно з статтею 1 цього Закону.

При розгляді справи суд може також внести зміни до раніше винесених вироку, ухвали і постанови судів чи до рішення позасудових органів.

Незалежно від попереднього перегляду, встановити окремий порядок нового перегляду архівних кримінальних справ працівників органів ВЧК, ГПУ, НКВД, НКГБ, МГБ, КГБ, прокуратури, судів, членів “трійок”, комісій, інших осіб, що брали участь у розслідуванні і розгляді справ з політичних мотивів. Органи прокуратури здійснюють перевірки всіх справ цих осіб і справи з висновком надсилають до Верховного Суду України, обласних та Київського міського судів, Верховного Суду Автономної Республіки Крим. Обвинувачення у вчиненні ними діянь, кваліфікованих як контрреволюційні злочини за Кримінальним кодексом УСРР 1927 року та Кримінальним кодексом УРСР 1960 року у редакції до прийняття Закону Української РСР від 28 жовтня 1989 року “Про затвердження Указу Президії Верховної Ради Української РСР від 14 квітня 1989 року ” Про внесення змін і доповнень до Кримінального і Кримінально-процесуального кодексів Української РСР”, підлягають скасуванню, якщо у справі відсутні докази вчинення ними злочинів, зазначених у частині 1 статті 2 цього Закону. За наявності у матеріалах справ сукупності доказів, які підтверджують здійснення ними фальсифікації справ, застосування незаконних методів розслідування, скоєння злочинів проти правосуддя, прокурор у своєму висновку кваліфікує дії цих осіб за статтями ІІ, ІІІ, ІV Конвенції про запобігання злочинові геноциду і покарання за нього від 9 грудня 1948 року та статтями І, ІІ, ІІІ Конвенції про незастосування строку давності до військових злочинів і злочинів проти людства від 26 листопада 1968 року. Всі випадки припинення провадження кримінальних справ перелічених осіб у зв’язку з закінченням терміну давності на підставі пункту “а” статті 14 КК УРСР та пункту “г” статті 4 КПК УРСР і аналогічних норм законодавства колишніх союзних республік підлягають скасуванню.

Суд на підставі чинного кримінального законодавства України і міжнародних норм може винести одне з таких рішень:

Особі, яку визнано судом чи військовим трибуналом такою, що не підлягає реабілітації, вручається копія ухвали (постанови), а в разі визнання необґрунтовано засудженою або підданою покаранню за рішенням позасудового органу - довідка про реабілітацію.

Ухвалу (постанову) суду чи військового трибуналу може бути опротестовано прокурором або головою відповідного суду чи оскаржено особою, якій відмовлено в реабілітації.

Протести в порядку нагляду і за нововиявленими обставинами розглядаються у звичайному порядку, передбаченому нормами Кримінально-процесуального кодексу України.

Надати Верховному Суду України повноваження на перегляд у порядку нагляду і за нововиявленими обставинами кримінальних справ, розглянутих Верховними Судами Української РСР, Союзу РСР, колишніх союзних республік, військовими трибуналами та позасудовими органами, в тому числі за межами територій колишнього Радянського Союзу щодо громадян України.

Надати право судам поширювати дію статей 4-6 цього Закону на осіб, реабілітованих у загальному порядку, коли є підстави розглядати факт притягнення їх до кримінальної відповідальності за статтями 80 та 801 Кримінального Кодексу Української СРР 1927 року, пунктом 3 Постанови ЦВК і РНК СРСР від 7 серпня 1932 року “Про охорону майна державних підприємств, колгоспів і кооперації та зміцнення громадської (соціалістичної) власності” як політичну репресію.

Реабілітацію осіб, підданих політичним репресіям в адміністративному порядку, у тому числі підданих депортації, проводять комісії з питань поновлення прав реабілітованих Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласних, міських та районних рад.

На підставі архівних документів, довідок органів внутрішніх справ, свідчень очевидців, зібраних в установленому чинним законодавством порядку, комісії з питань поновлення прав реабілітованих встановлюють факти безпідставності заслання і вислання, депортації, направлення на спецпоселення, а також конфіскації майна у зв’язку з політичними репресіями і видають відповідні довідки та виносять рішення про відшкодування заподіяної шкоди.

Розділ ІІІ. Наслідки реабілітації

Стаття 4. Реабілітовані особи поновлюються у втрачених ними в зв’язку з репресіями соціально-політичних і громадянських правах, військових, спеціальних і почесних званнях, їм повертаються державні нагороди, учені ступені, надаються пільги, у тому числі право проживання в населених пунктах і місцевостях, в яких вони постійно проживали до репресій, поширивши це право на членів їхніх родин.

Держава сприяє добровільному організованому поверненню в Україну депортованих осіб з числа національних меншин, допомагає їхньому розселенню та облаштуванню в місцях колишнього проживання, забезпечує рівні з усіма громадянами України права та умови для національно-культурного розвитку.

За бажанням реабілітованого або його родичів у разі смерті реабілітованого повідомлення про реабілітацію має бути безкоштовно опубліковано в пресі чи іншим способом доведено до відома громадськості за місцем роботи або проживання реабілітованого.

Стаття 5. Реабілітованим громадянам та їхнім спадкоємцям першої черги здійснюється відшкодування заподіяної у зв’язку з політичними репресіями матеріальної шкоди.

Встановити для осіб, які відбували покарання у вигляді позбавлення волі або примусового поміщення у лікувальні заклади і згодом реабілітовані, перебували під вартою з політичних мотивів і кримінальні справи проти яких були провадженням зупинені, грошову компенсацію у розмірі однієї мінімальної заробітної плати за кожний місяць позбавлення волі. Одноразово як грошова компенсація реабілітованій особі виплачується до 25 мінімальних заробітних плат, а решта належних грошей - протягом наступних п'яти років. У разі можливості, на вимогу реабілітованого, вся нарахована грошова компенсація може бути виплачена одноразово. Виплата компенсації спадкоємцям не провадиться, крім випадків, коли компенсація була нарахована, але не отримана реабілітованим.

Особам, що отримали грошові компенсації за Законом України “Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні” від 17 квітня 1991 року (962-ХІІ) компенсація провадиться за вирахуванням сум, виплачених на підставі зазначеного Закону. Перерахунок виплачених компенсацій, у разі смерті реабілітованої особи, її спадкоємцям не провадиться.

Порядок виплати компенсації, передбачений частиною 2 цієї статті, поширюється на осіб, репресованих за межами України, але які постійно мешкають в Україні. Нарахування і виплата компенсації цим особам проводиться на підставі документів про реабілітацію та час перебування у місцях позбавлення волі, виданих у державах - колишніх республіках СРСР або державними органами колишнього Союзу РСР. Виплата або перерахунок розмірів компенсації особам, що отримали її у державах - колишніх республіках СРСР, не провадиться.

Вилучені будівлі та інше майно при наявності відповідних документів, що підтверджують факт конфіскації та право власності реабілітованого або його спадкоємців на них, повертаються їм натурою. Повернення права власності реабілітованому та його спадкоємцям на вилучені будівлі можливе лише у випадку перебування їх у муніципальній або державній власності зі збереженням за орендарем умов договорів оренди або наймання до закінчення терміну дії цих договорів. Житлові будинки або квартири у будинках, що належали на правах власності реабілітованому громадянинові, вилучені внаслідок політичної репресії, не підлягають приватизації їхніми мешканцями, за винятком, якщо вони є спадкоємцями першої черги колишнього власника. Приватизація цього житла, проведена після надходження до органу місцевої влади рішення про його повернення реабілітованому або його спадкоємцям першої черги, підлягає скасуванню.

У випадку перебування вилучених внаслідок політичних репресій будівель та іншого майна у приватній власності фізичних осіб або на балансі юридичних осіб на законних підставах, реабілітованому чи його спадкоємцям відшкодовується проіндексована вартість будівель або майна згідно з довідками-характеристиками бюро технічної інвентаризації та інших компетентних установ, але не більше 40 встановлених Законом мінімальних заробітних плат за майно без житлових будинків або 100 встановлених Законом мінімальних заробітних плат за все майно, включаючи житлові будинки. У таких самих розмірах компенсується вартість майна та будівель, що не збереглися. Відшкодування вартості вилучених будівель та іншого майна здійснюється протягом п’яти років після подання реабілітованим або його спадкоємцями документів, що підтверджують поновлення їх майнових прав, причому одноразово сплачується не менше чверті нарахованої суми. У випадку смерті реабілітованих осіб після прийняття відповідного рішення про повернення майна, відшкодування його вартості або виплата грошових компенсацій здійснюється їх спадкоємцям першої черги.

Особам, що отримали грошові компенсації за вилучене у зв’язку з політичною репресією майно та будівлі на підставі Закону України “Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні ” від 17 квітня 1991 року (962 - ХІІ), провадиться перерахунок компенсації, за вирахуванням уже отриманих сум.

Реабілітовані особи поновлюються в авторських правах. Успадкування цих прав здійснюється згідно з чинним законодавством України.

Реабілітовані особи мають право на першочергове виділення їм земельних ділянок під забудову та земельних паїв у розмірах, передбачених чинним законодавством України в тих населених пунктах, де у зв’язку з політичною репресією у них були вилучені земельні ділянки. Право на виділення землі поширюється також на громадян інших країн, що підлягають реабілітації за цим Законом, за умови прийняття ними українського громадянства.

Заяви про компенсацію та повернення майна подаються не пізніше п’яти років з моменту набрання чинності цим Законом або з дня одержання особою довідки про реабілітацію згідно з цим Законом.

Розрахункова величина для визначення розміру компенсаційних виплат реабілітованим громадянам або їхнім спадкоємцям відповідає розміру мінімальної заробітної плати, існуючої на момент виплати грошової компенсації. Компенсаційні виплати здійснюються з Державного бюджету України.

Порядок виплати компенсації, повернення майна або відшкодування його вартості реабілітованим регулюється Положенням, затвердженим Кабінетом Міністрів України.

Стаття 6. Реабілітованим відповідно до статті 1 цього Закону громадянам час утримання під вартою, відбування покарання в місцях позбавлення волі або перебування на примусовому лікуванні зараховується в стаж роботи для призначення трудових пенсій у потрійному розмірі. Час перебування в місцях депортації, спецпоселення, висилки під наглядом репресивних органів без права виїзду з цих місць зараховується реабілітованим у стаж роботи для призначення трудових пенсій у подвійному розмірі.

Особам, що підпадають під дію цього Закону, підвищуються пенсії: реабілітованим громадянам, що стали інвалідами в результаті репресій - на 400 відсотків (І група), на 350 відсотків (ІІ група), на 200 відсотків (ІІІ група); всім іншим реабілітованим - на 100 відсотків; особам, що потерпіли від політичних репресій - на 50 відсотків від мінімальної пенсії за віком.

Реабілітованим громадянам, які потребують поліпшення житлових умов, надається право на першочергове одержання житла. В разі смерті реабілітованої особи це право зберігається за одним з подружжя, якщо вони не створили нової сім'ї, а також за батьками і дітьми, які проживали спільно до арешту і у зв'язку з застосуванням репресій втратили право на займане житлове приміщення та потребують поліпшення житлових умов.

Реабілітовані особи мають право на отримання безпроцентної позики для будівництва житла з відстрочкою погашення на 5 років після закінчення будівництва.

Якщо реабілітована особа стала інвалідом в результаті репресій, їй надаються такі пільги:

- безплатне позачергове щорічне забезпечення санаторно-курортним лікуванням;

Права та пільги для реабілітованих громадян та осіб, що потерпіли від політичних репресій, встановлені цим Законом, не можуть бути обмежені при прийнятті нових законів або внесені змін до чинних законів, нормативними актами органів державної виконавчої влади, органів місцевого самоврядування тощо.

Особи, реабілітовані відповідно до цього Закону, а також особи, що потерпіли від політичних репресій, мають право на безплатну консультацію адвокатів з питань, пов'язаних з реабілітацією, а також звільняються від державних зборів та покриття судових видатків під час звернення до державних органів та судів з питань застосування цього Закону, за винятком спорів між цими особами та їхніми спадкоємцями.

Реабілітованим, а також особам, що потерпіли від політичних репресій, видаються посвідчення єдиних зразків, що затверджуються Кабінетом Міністрів України для кожної категорії окремо.

Видача цих посвідчень проводиться за місцем проживання комісіями місцевих рад з питань поновлення прав реабілітованих.

Чинність статей 4, 5 та 6 цього Закону поширюється на жертви політичних репресій, що були реабілітовані до прийняття цього Закону, а також громадян України реабілітованих на підставі законодавства держав, колишніх союзних республік.

Розділ ІV. Використання архівних документів про політичні репресії

Стаття 7. Архівні документи: архівні слідчі справи та інші справи осіб, що піддавались політичним репресіям, відомчі акти (інструкції, циркуляри, накази та ін.) ВЧК, ГПУ - ОГПУ, НКВД, НКГБ, МГБ, КГБ, документи внутрішнього діловодства їх територіальних управлінь, що були підґрунтям для застосування масових політичних репресій і посягань на права і свободи людини, рішення (постанови) судових органів, протоколи засідань і постанови позасудових органів, документи органів виконавчої влади про застосування політичних репресій в адміністративному порядку, а також документи про місця масових поховань жертв політичних репресій, які зберігаються в архівах органів державної безпеки, внутрішніх справ, судів, військових трибуналів, прокуратури, державних архівах, мають особливу історико-культурну цінність і є джерелами відкритої інформації.

Стаття 8. Право на безпосереднє отримання в архівних установах перелічених у статті 7 первинних документів надається всім користувачам, незалежно від їхньої національності, статусу чи функції.

Розділ V. Прикінцеві положення.

1. Цей Закон набирає чинності з _______________ року.
2. Кабінету Міністрів України у двомісячний термін: привести у відповідність з цим Законом свої нормативно-правові акти, розробити порядок компенсаційних виплат та надання пільг реабілітованим громадянам та особам, що потерпіли від політичних репресій, затвердити Положення про комісії з питань поновлення прав реабілітованих обласних (Автономної Республіки Крим), міських, районних рад.
3. Привести у відповідність з цим Законом чинне законодавство України.

Про "Меморіал" | "Розстріляне відродження" (освітня програма)
Офіційні документи правозахисту | Репресії сьогодні | Видатнi особистостi правозахисту
Списки репресованих | Каральна система | Науковi розвiдки | Мемуаристика
Новi видання. Рецензiї. Анонси | Нашi автори | Наш e-mail
Подяка за допомогу
На початок сайту | На першу сторiнку | На початок сторiнки